ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Видатні постаті краю .: Видатні письменники Прикарпаття

Видатні письменники Прикарпаття

Абгарович Каетан

(7 серпня 1856 р., с. Черніїв Тисмениц. р-ну - 27 липня 1909, м.Трускавець Львів. обл.) - польський письменник вірменського походження, автор досліджень про Ю.Федьковича.

 Андрусяк Іван

(нар. 28 грудня 1968р., с.Вербовець Косів. р-ну) - поет, літературний критик. Автор поетичних книжок "Нова дегенерація" (1992р.), "Депресивний синдром" (1992р.), "Отруєння голосом" (1996р.), "Шарга" (1998р.), "Дерева і воля" (2000р.). Лауреат видавництва " Смолоскип" (1996р.), премії "Благовіст".

 Андрухович Юрій

(нар. 13 березня 1960, м.Івано-Франківськ) - поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Починав як поет, видав поетичні збірки "Небо і площі" (1985), "Середмістя" (1989), "Екзотичні птахи і рослини" (1991). Разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (див. "Бу-Ба-Бу: Т.в.о.(...)ри" (1995). У 1996р. захистив кандидатську дисертацію "Б.-І.Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму". З прозових творів першим був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" в журналі "Прапор" за 1989 р. Згодом вийшли друком романи "Рекреації", "Московіада", "Перверзія". Останній роман "Дванадцять обручів" викликав неоднозначну реакцію читачів та критики. Твори письменника перекладено і видано у Польщі, Німеччині, США, Швеції, Росії, Австрії.

 Вагилевич Іван

(2 жовтня 1811р., с.Ясень Рожнятів. р-ну - 10 травня 1866р., Львів) - український поет, філолог, фольклорист, етнограф і громадський діяч. Один із зачинателів нової української літератури в Галичині. Освіту здобув у Львівській духовній семінарії. Один із організаторів і провідних діячів "Руської трійці" (1833). Брав участь в підготовці альманаху "Русалка Дністровая" (1837). Як фольклорист, етнограф, історик і громадський діяч цікавився і досліджував історію слов'ян, давню і нову історію України і Галичини. Збирав матеріали про слов'янську демонологію і символіку, про обряд колядування, записував пісні про карпатських опришків. Автор етнографічних праць "Гуцули, мешканці східного Прикарпаття"(1837) та "Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині" (1839). Досліджував і популяризував "Слово о полку Ігоревім", яке переклав українською і польською мовами. В останні роки життя працював архівістом.

 Герасим'юк Василь

(18 серпня 1956р., с.Прокурава Косів. р-ну) - поет. Друкується з 1972 р. (перші вірші були надруковані в косівській районній газеті "Радянська Гуцульщина"). Автор збірок "Смереки" (1982р.), "Потоки" (1986р.), "Космацький узір" (1989р.). За збірку " Діти трепети" відзначений літературною премією "Благовіст", за збірку "Поет у повітрі" - літературною премією ім Т.Г.Шевченка (2003р.).

 Гоголь Марія

(2 серпня 1962р., с.Саджава Богородчанського району) - поетеса, автор поетичних збірок "Намисто душі" (1999), "Дивосад" (2002).

 Головацький Яків

(17 жовтня 1814р., с.Чепелі Львів. обл. - 13 травня 1888р., м.Вільнюс, Литва) - український поет, учений, педагог, один із засновників "Руської трійці". Побував на Богородчанщині, зокрема в Маняві і Хмелівці, де записав легенди про Манявський Скит.

 Гоян Ярема

(11 липня 1940 р., с.Долішнє Залуччя, Снятин. р-ну) - український письменник, директор дитячого книжкового видавництва "Веселка", Заслужений діяч мистецтв України. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім.І.Франка (1964). З 1984 р. член Спілки письменників України. Автор краєзнавчих книг "Моршин" (1973), "Немирів" (1977), "Львівщина" (1982), збірників нарисів "Славичі" (1979), "Рушники" (1975). "Вогні яворові" 1984), книги оповідань "Перстень верховинця" (1989), "Воскреснемо!" (2000) та "Присвята" (2001). Лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка за повість "Таємниця Лесикової скрипки", літературно-мистецької премії ім.Марка Черемшини.

 Девдюк Тарас

(нар. 28 липня 1969р., с.Тауйськ Магаданської обл. Росія) - поет, автор збірки "Бенкет на головці цвяха" (1993р.). За збірку поезій " Ти, три хвилини тому", став лауреатом видавництва "Смолоскип" (1999р.).

 Дичка Надія

(13 червня 1964р., с. Підмихайля Калуського р-ну) - поетеса з Долини. Почала друкуватися з 1985 року. Член НСПУ з 1997 р. Лауреат міжнародних літературних конкурсів „Смолоскип-95” та „Гранослов-96”, міжнародного літературного конкурсу в м. Філадельфії (США) за краще оповідання. Авторка чотирьох поетичних книг „Дорога” (1996), „Зимові лелеки” (1997), „Ввійду у храм” (1997), “Пора півоній” (2002). Вірші та пісні Н.Дички звучали на обласному та всеукраїнському радіо, а також на всесвітньому радіо „Україна”. За збірку поезії „Тебе любити піснею небес” („Перевал”, № 4, 2000 рік) відзначена обласною премією ім.В.Стефаника (2001 р.).

 Заклинський Богдан

(9 серпня 1886 р., Станіслав - 12 квітня 1946 р., Львів) - український публіцист, фольклорист і педагог.

 Іваничук Роман

(27 травня 1929 р., с.Трач Косів. р-ну) - український письменик і громадсько-культурний діяч. Навчався у Коломийській гімназії, Львівському університеті ім.І.Франка. Учителював на Львівщині. З 1963 р. працює в редакції журналу „Дзвін” (до 1990 р. - „Жовтень”). Роман Іваничук - лауреат премії ім.А.Головка (1979), Національної премії України ім.Т.Шевченка (1985), ім.І.Мазепи (1999). У доробку письменника близько п’ятнадцяти історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.

 Іздрик Юрій

(18 жовтня 1962 р., м.Калуш) - український поет, прозаїк, драматург, художник і журналіст. Вчився у Калуській СШ № 6. У 1984 р. закінчив Львівський політехнічний інститут. Друкувався в журналах "Перевал", "Четвер". "Сучасність" та інших. Автор прозових книг "Воццек" (1997), "Острів КРК" (1998), "Подвійний Леон" (2000).

 Капій Мирослав

(5 травня 1888р., с.Коцюбинці Тернопіл. обл. - 24 березня 1949 р., Косів) - педагог, письменник, перекладач, фольклорист. Автор науково-фантастичної повісті "Країна блакитних орхідей" (1932р.), повісті " Із-над Срібного Сяну", збірки науково-фантастичних нарисів " Неймовірні оповідання". Підготував до друку збірку віршів про Карпати. Жив у Косові в 1945 - 1949 рр.

 Кисілевська (Сіменович) Олена

(24 березня 1869 р., с.Фільварки Тернопіл. обл. - 29 березня 1956 р., Оттава, Канада) - суспільно-політична, громадсько-культурна діячка, організатор і редактор жіночої преси, письменниця. Народилася вона на Поділлі, однак формувалася як особистість на Прикарпатті. Очевидно, з генами батьків передалася дівчині любов до рідної землі і її народу, безмежна жага і дивовижна здатність до суспільно-корисної праці, до просвітництва. Уже п’ятнадцятирічною дівчиною Олена Кисілевська брала участь в установчих зборах „Товариства руських женщин”, заснованого Наталією Кобринською. Згодом стала діяльним членом-засновником перших жіночих товариств у Станіславі, Коломиї, активно працювала у Львівській жіночій громаді. 1925 р. Олена Кисіленвська засновує у Коломиї і стає впродовж 14 років редактором часопису „Жіноча доля”. Цей журнал мав значну кількість читачів, вважався авторитетним, глибоко змістовним універсальним ілюстрованим виданням, на сторінках котрого читачі різних вікових груп та художніх уподобань знаходили необхідну інформацію через різножанрові публікації – від політики та громадсько-культурного життя, просвітництва до порад у господарстві. В літературу Олена Кисілевська увійшла під псевдонімом „Калина” та „Галичанка”. 1903 року в редагованому Іваном Франком журналі „Літературно-науковий вісник” з’явився цикл її оповідань „Лікарка”, „В поштовім бюро”, „Каліка”, „Огонь”, де письменниця висвітлювала життя різних прошарків галицького суспільства. А в 1910 році побачила світ перша книжка Олени Кисілевської – збірка нарисів під назвою „Враження з дороги”. Пізніше з-під її пера виходить чимало оповідань, в яких вдало використано гуцульську говірку, описано красу карпатської природи. У період Другої світової війни, як людина національно-патріотичних поглядів, Олена Кисілевська змушена була залишити рідну землю. Доля привела її в Західну Європу, а потім в Канаду. Живучи за кордоном, письменниця листувалася з широким колом друзів, писала статті, спогади, брала участь у діяльності жіночих організацій. Тут вона видала збірку нарисів „По рідному краю”, до якої увійшли твори з попередніх книжок карпатського, кримського та поліського циклів.

 Климкович Ксенофонт

(1835 р., с.Хотимир Тлумац. р-ну - 5 травня 1881р.. м.Львів) - поет, видавець та популяризатор у Галичині творів Т.Г. Шевченка. Син греко-католицького священика, закінчив Станіславську гімназію. Він першим опублікував поему Шевченка "Сон", двотомне зібрання його поезій та перекладав "Кобзаря" на німецьку мову. Кілька років був співробітником, потім редактором газети "Основа", "Славянская Заря", журналу "Мета". Власним коштом видрукував книжкову серію "Руська читальня", куди ввійшли кращі твори українських та зарубіжних письменників.

Княгиницький Йов

(1550р., Тисмениця - 30 грудня 1621р., с.Манява Богород. р-ну) - відомий український церковно-освітній діяч, письменник, полеміст, педагог, один із організаторів книгодрукування, засновник скиту Манявського.

 Кобринська Наталя

(8 червня 1855 р., с.Белелуя Снятин. р-ну - 22 січня 1920р., Болехів) - українська письменниця, громадсько-культурна діячка та організаторка жіночого руху. Проживала у Снятині, пізніше у Болехові. У грудні 1884 року у Станиславові організувала „Товариство руських женщин”. За її участю вийшли жіночі альманахи „Перший вінок” (1887), який привітали І.Франко й М.Павлик, а у 1893-1896рр. три випуски альманаху „Наша доля”. Друкувалася з 1883 року. Автор збірок „Дух часу” (1898), „Казки” (1904), „Ядзя і Катруся” і інші оповідання” (1904). У своїх творах письменниця відобразила трагізм жіночої долі, реалістично показала два непримиренні світи – життя зубожілого галицького села і багатого панського двору, пробудження почуття народної самосвідомості, поетизувала духовне багатство й цілісність народного характеру. Наприкінці 90-х – на початку 1900-х років Н.Кобринська на основі мотивів народної демонології створила низку оповідань „Відьма”, „Рожа”, „Простибіг” та інші, об’єднаних у збірці „Казки” (1904). У Болехові споруджено пам’ятник, відкрито музей письменниці і меморіальну дошку.

 Козоріс Михайло

(2 березня 1882 р., м.Калуш - 9 жовтня 1937 р., Соловки, Росія) – український письменник і юрист. Навчався у Станиславівській гімназії. Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1912). Працював у редакції газети "Калуський листок". В часи російської окупації засланий до Сибіру (1915-1917). У 1919 р. був комісаром ЗУНР у Косові. Друкуватися почав з 1907 року. Автор п'єси "Тарас-дитина" (1914), збірок оповідань "Дві сили" (1927). "Віче", "То був злодій" (1928), "За порадою" (1929), "На кам'яній стежці" (1929), повістей "Село встає" (1929), "Чорногора говорить" (1931), "Голуба кров" (1932). У квітні 1933 р. заарештований НКВС і розстріляний.

 Кравців Богдан

(5 травня 1904, с.Лоп'янка, тепер Рожнятів. р-ну - 21 листопада 1975, Нью-Йорк) - український поет, літературознавець і перекладач у США. Навчався в Українському таємному університеті у Львові та Львівському університеті. Був членом літературної групи студ. молоді Львова "Листопад". Редагував журнали "Дажбог", "Обрії", "Напередодні" та інші видання. 1939р. виїхав до Німеччини, після Другої світової війни жив у США, співпрацював у газеті "Свобода" та журналі "Сучасність". Автор збірок "Дорога", "Промені", "Сонети і строфи", "Остання осінь", "Кораблі", "Зимозелень", "Дзвенислава", "Глосарій" та ін.

 Крушельницький Антін

(4 серпня 1878 р. м.Ланьцут, тепер Польща - 13 листопада 1941р., Соловки), письменник, педагог і політично-громадський діяч, За студентських часів брав активну участь в групі "Молода Україна" у Львові, Після закінчення Львівського ун-ту учитель Коломийської (1902-1912),Городенківської (1912-1914), Рогатинської (1925-1926) гімназій. Автор декількох підручників для шкіл, художніх творів. У 30-х роках разом з родиною виїхав до Радянської України, де він і вся сім'я були репресовані.

 Крушельницький Іван

(12 листопада 1905 р., м.Коломия - 17 грудня 1934 р., Київ) - український письменник, мистецтвознавець, графік, перекладач. Народився в родині відомого письменника і громадського діяча Антона Крушельницького. Після закінчення Віденської гімназії навчався у Віденському та Празькому університетах. Вчителював у Стрийській гімназії, де заснував театральну школу для молоді. Літературну діяльність розпочав у 20-х роках. Автор поетичних збірок „Весняна пісня” (1924), „Юний спокій” (1929), „Радощі життя” (1930), „З-над прірви”, „Бурі і вікна” (1930), „Залізна кров” (1932), п’єс „Спір за Мадонну Сільвію” (1930), „На скелях” (1931), „Вибране” (1964). Виступав також як мистецтвознавець і графік. Редагував у Львові „Альманах лівого мистецтва”. У 1934 році Крушельницькі виїхали на схід. Того ж року всі вони були арештовані. Іван і Тарас були розстріляні в Києві у підвалах ДПУ разом з іншими українськими культурними діячами. Решта родини загинула на Соловках. Іван Крушельницький реабілітований посмертно.

 Лагодинська Ярослава ( Леся Верховинка )

( 3 квітня 1903 р., Делятин Надвірнян. р-ну - 21 лютого 1936 р., там само) – письменниця і поетеса. Автор п’єс „Іменини Влодка” , „Стріча в лісі”, оповідання „Дівчинка з лялькою” , „Казка минулих літ” , „Пробудження” , літературних праць „Жінка в творах Франка” , „З нового Відня”.

 Левицький Іван

(6 (18) січня 1850 р., с. Берлоги , тепер Рожнятів. р-ну - 17 (30) січня 1913 р., Львів) - бібліограф, письменник, журналіст. Закінчив філософський факультет Віденського університету. Був редактором ряду газет. Укладач фундаментальних праць "Галицько - русская библиография ХІХ века" і "Галицько - руська бібліографія за роки 1772-1800) (опубл. в "Записах Наукового товариства імені Шевченка), в яких охоплено книжкові та періодичні видання , описано зміст збірників, газет і журналів за 1772 - 1886 рр., "Українська бібліографія Австро-Угорщини", де містяться відомості за 1887-1893рр.Зібрав цінні матеріали до бібліографічного словника письменників, митців, громадських діячів Галичини. Автор оповідань на історичні теми.

 Лепкий Богдан

( 9 листопада 1872р., с.Крегулець на Тернопіллі - 21 липня 1941р., Краків, Польща)- письменник, перекладач, літературознавець, педагог. Після закінчення Бережанської гімназії, навчався у Віденському та Львівському ун-тах, Віденській академії мистецтв. З 1899р. і до кінця життя (з перервами) жив у Коакові, де викладав спочатку в гімназії, пізніше в Ягеллонському ун-ті. Друкуватися почав з 1895р. Автор численних збірок поезій та великої історичної тетралогії"Мазепа". Письменник неодноразово бував на Прикарпатті, зокрема в Станіславі, на Коломийщині, Косівщині, Верховинщині, Опіллі. У с.Черче Рогатинського р-ну громадськість придбала будинок як ювілейний дар для Б.Лепкого з нагоди його 60-ліття. Цей будинок, відомий під назвою "Богданівка" (який на жаль не зберігся), був центром культурно-громадського життя інтелігенції Західної України впродовж 1930-1939 рр.

 Лепкий Лев

(7 грудня 1888 р., с.Поручин Бережан. р-ну - 28 жовтня 1971 р., м.Трентон, США) - поет, прозаїк, талановитий журналіст і редактор, композитор і художник, командир кінноти Українських Січових Стрільців, один із засновників видавництва „Червона Калина” у Львові, а згодом у США. Але найбільше він відомий як автор широко популярних стрілецьких пісень, зокрема „Гей, видно село”, „Бо війна війною”, „Колись, дівчино мила”, мелодією до знаменитих „Журавлів” його старшого брата, класика української літератури Богдана Лепкого. Навчаючись у славнозвісній Бережанській гімназії та під час університетських студій у Львові, він поринає у вир громадського і культурного життя, організовує театральні гуртки молоді, виступає з хорами в селах і містечках Галичини. Під час навчання у Краківській академії мистецтв студентські аматорські гуртки їздили з концертами та театральними виставами на Буковину, до Німеччини та Австрії. Разом з друзями Левко організував Січові організації на Бережанщині, Бориславщині. З початком першої світової війни він стає одним з перших організаторів Легіону Українських Січових Стрільців. У боях за Україну, за її державність він став літописцем стрілецької слави. Завдяки йому та його побратимам Роману Купчинському, Михайлу Гайворонському, Юрію Шкрумеляку, Антону Лотоцькому ми сьогодні маємо правдиву історію УСС – описи боїв, світлини, картини, романтичну стрілецьку поезію та вічно нев’янучі і невмирущі стрілецькі пісні. Після закінчення війни Левко Лепкий активно займався літературною, редакторською роботою. У 1931-1939 роках працював директором санаторію „Черче” біля Рогатина. З початком Другої Світової війни він назавжди прощається з рідною Україною, виїжджає спочатку до Кракова, а згодом і до Сполучених Штатів. Після років поневірянь активно включається в українське громадське життя діаспори, відновлює видавництво „Червона Калина”, друкує свої спогади, оповідання, вірші та нові пісні. Тільки з проголошенням незалежності до нас повернулись забуті імена братів Лепких. Літературна спадщина Лева Лепкого, зокрема твори стрілецького і міжвоєнного періодів, що були опубліковані раніше, а також взяті з рукописного архіву поета, зібрані у книзі „Лев Лепкий. Твори” .

 Малицька Костянтина

(літ. псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова) (30 травня 1872 р., с.Кропивник Калус. р-ну - 17 березня 1947 р., м.Львів) - українська писменниця, педагог, громадська діячка. Початкову школу закінчила в Станиславові, вчительську семінарію - у Львові. Вчителювала в Галичі. Брала активну участь у громадсько-політичному житті, заснувала церковний хор і читальню "Просвіти". Директор дівочої школи ім.Т.Шевченка у Львові. Друкувала твори в журналах "Молода Україна", "Світ дитини", "Дзвінок", "Зоря" та ін. Вийшли збірки оповідань і віршів: "Малі герої" (1899), "З трагедії дитячих душ" (1907). нариси на педагогічні теми "Мати" 91902), драматичні сценки "Під нову зорю" (1906), "В лісі" (1913), "Вінок на могилу Т.Шевченка" (1914) та інші. Автор слів пісні "Чом, чом, чом, земле моя...". Голова Жіночого організаційного комітету (1914-1915). Під час Першої світової війни була інтернована російською окупаційною владою до Красноярська. Повернулась до Львова в 1920 р.

 Малкович Іван

(нар. 10 травня 1961 р., с.Нижній Березів Косів. р-ну) - один із найвизначніших поетів середнього покоління. Автор збірок "Білий камінь" (1984 р.), "Ключ" (1988р.), "Вірші" (1998р.). Організував у Києві видавництво "А ба-ба-га-ла-ма-га", що видає літературу для дітей.

 Мельничук Богдан

(19 лютого 1937 р., с.Олешків Снятин. р-ну) - поет, літературознавець, вчений. Член Академії наук вищої школи України (від 1993 р.) доцент Чернівецького національного ун-ту. Автор книг "Розквітай мій краю!" (1959), "Журавлиний міст" (1981), "Олешківський меридіан" (19890, "Пегасові копита" (2001), "Драматична поема як жанр" (1981) та інших, понад 500 літературно-критичних статей у збірниках і періодиці. Лауреат літературної премії ім. Дмитра Загула (1994), літературно-мистецької премії ім.Сидора Воробкевича (1998), освітянської премії ім.Юрія Федьковича (2000), літературно-мистецької премії ім.Марка Черемшини (2002).

 Погідний Микола

(справж. прізвище — Угорчак Микола Петрович, 1901, м.Тисмениця Івано-Франківської обл. — ?, Штат Нью-Джерсі, США) - письменник. Закінчив початкову школу в Отинії, навчався у Коломийській гімназії. Доброволець українського війська (курсант старшинської школи в Коломиї). Науку закінчив уже за польської окупації. Навчався у Станіславівській духовній семінарії, був парохом у різних селах, зокрема, Малій Кам'янці. Брав участь у культурно-просвітницькому й кооперативному русі. 1944 емігрував до Європи. З 1948 - у США (Мелвілл, штат Нью-Джерсі). Парох української громади. Книги для дітей «Казка про гордого боярина Марка Путятича» (1932), «Нечисті скарби» (1933), «Байки для дітей» (1936), «Гетьманська булава» (1937, чотири перевидання), сценічна картина «На провесні» (1936). Усі видання — Львів: Світ дитини. Конкурсна премія за збірку «Оповідання з народного життя» (Станіславів, 1939). Книги «Срібна гривна» (Торонто, 1950), «Пригоди Котика Мурчика» (Буенос-Айрес, 1963), «Марійка Лебідка — лісова квітка» (Буенос-Айрес, 1966) та інші. Збірник церковних проповідей. Стаття про Отинію в книзі «Альманах Станіславської землі» (Нью-Йорк—Торонто—Мюнхен, 1975. —Т.1). Казки «Гетьманська булава» (Коломия: Вік, 1994).

 Микитин Теодор

(29 вересня 1913 р., м.Радехів на Львів.обл.- 7 січня 1995 р., м.Львів) - український письменник і бібліограф. Після закінчення Львівського університету учителював, займався науковою працею в бібліотеці свого рідного університету. Довгі роки його ім’я з’являлося лише на обкладинках наукових збірників та бібліографічних покажчиків. Вдалий дебют у 1939 році книжкою „Нові люди” надихнув Теодора Микитина на вивчення історії рідного краю. Особливо зацікавлює автора історія Прикарпаття. Галицько-Волинському князівству присвячені його повісті „Полки йдуть на Галич” та „Не пощербились мечі”. Яскрава сторінка історії – боротьба селянства Східної Галичини під проводом Івана Мухи стала основою його повісті „Спалах у темряві”. А у книзі „Полковник Семен Височан” письменник змальовує визвольну війну українського народу 1648-1654 рр., яку на Прикарпатті очолив уродженець с.Вікторова Галицького району Семен Височан.

 Мошура Йосип

(31 липня 1909 р., с.Перегінськ Рожнятів. р-ну - січень 1942 р., Станіслав) - поет і перекладач. Уже в дитячі та юнацькі роки був свідком пам’ятних історичних подій початку ХХ століття: Першої світової війни, проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та інших. Тому багато образів та епізодів у творчості поетв висвітлюють сторінки тогочасної історії. Осип Мошура був активним культурно-просвітницьким діячем. Для поета другою домівкою став Народний Дім. Тут він читав для односельчан свої вірші, брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми. Його вірші поширюються у рукописах серед молоді краю. Незабаром деякі з них були опубліковані в газеті „Народна справа”, куди його незабаром запрошують на роботу. У Львові Осип Мошура мав змогу зустрічатися і спілкуватись із багатьма діячами літератури і мистецтва. Сам він не належав до жодної літературної групи і тому, можливо, це і не дало змоги йому видати друком хоч би одну збірку поезій. Осип Мошура друкувався на сторінках львівських часописів „Народна справа”, „Неділя”, „Українське юнацтво”, „Літопис Червоної калини”. Його поетична творчість і культурно-просвітницька діяльність позначилися трагічно на його долі: у 1942 році він був заарештований, а згодом і розстріляний фашистами. На довгі роки його ім’я було призабуте, літературна спадщина не видавалася і не вивчалася. Сьогодні українській літературі повертаються твори письменника. Повертаються після довгого й несправедливого замовчування у книзі „Гей, видно село”, в якій зібрано поезії та оповідання Осипа Мошури. Пригадати старшому поколінню, ознайомити з ним сучасників і залишити наступним нащадкам пам’ять про поета – ось мета видання цієї книги.

 Огоновський Омелян

(8 серпня 1833 р., с. Григорів Рогатин. р-ну - 28 жовтня 1894 р., м.Львів) - український літературознавець, письменник. Освіту здобув у гімназіях Бережан та Львова. На замовлення "Просвіти" О. Огоновський написав низку популярних книг: "Життя Бориса і Гліба", "Життя Тараса Шевченка", "Життя св. Пантелеймона". О.Огоновський - автор першої цілісної "Історії української літератури" (І-ІV частини, 6 видань, 1887-1894 рр.), написаної на основі чіткої національної концепції історії культури, що викликало несприйняття імперською критикою і стало предметом дискусії, у яких взяли участь багато знаних європейських і російських вчених. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

 Озаркевич Іван

(1795 р., с.Драгомирчани Тисмениц. рну - 17 серпня 1854, Коломия) - громадсько-культурний діяч і письменник, священик, засновник і організатор українського театру в Галичині. Навчався у Станіславській нормальній школі та гімназії. Закінчив Львівську духовну семінарію і висвятився 1824 року. Спочатку був завідателем, а пізніше парохом у с.Глибокім та одночасно обслуговував церкву у с.Лесівка Богородчан. р-ну. У 1837-1853 рр. був парохом у м.Коломиї. У цей час писав статті до першої української тижневої газети "Зоря Галицька", що виходила у Львові 1848-1857 рр. як орган Головної Руської Ради.

 Осічний Дмитро

(28 вересня 1885 р., с.Кобаки Косів р-ну - 26 листопада 1962 р.) - поет-селянин. Почав друкувати свої твори в 1909 році. Був учасником Першої світової війни. Писав оповідання і нариси, фейлетони. Працював у газетах „Громадський голос”, „Селянські вісті” та інших виданнях. У 1957 р. вийшла друком його поетична збірка „Де шум потоків і смерек”. У січні 1960 року Д.Осічний став членом Спілки письменників України.По смерті поета в Івано-Франківську вийшла друком його збірка поезій „Думи верховинця” (1962), а згодом у видавництві „Карпати” – „Довбушева криниця” (1973).

 Павлик Михайло

(17 вересня 1853 р., с.Монастирське тепер Косів - 26 січня 1915 р., м.Львів) - письменник, публіцист, видавець, громадсько-політичний діяч. Один з перших ідеологів укр. соціалізму в Галичині, співробітник М. Драгоманова. Спільно з І.Франком видавав часописи "Друг", "Молот", "Народ". Засновник радикальної партії в Галичині.

 Павличко Дмитро

(29 вересня 1929р., с.Стопчатів Косів. р-ну) - український поет, критик і літературознавець, перекладач і публіцист, громадський діяч. Навчання розпочав у польській школі, згодом була Коломийська гімназія та десятирічка у Яблунові. Закінчив філологічний факультет Львівського університету ім.І.Франка, а згодом – аспірантуру. Перша збірка поезій – „Любов і ненависть” – побачила світ 1953 року. Згодом були збірки „Моя земля”, „Чорна нитка”, „Бистрина” та багато інших. Всього в його поетичному доробку понад 30 книг, а ще літературно-критичні статті, сценарії художніх фільмів, видання для дітей, літературознавчі дослідження та переклади. Дмитро Павличко є автором пісенних текстів, чимало з яких стали справді народними піснями. В багатьох поезіях поета звучать гуцульські мотиви, є багато віршів і поем, цілком присвячених рідному краєві, його історії, людям, чарівній природі. Велику роль відіграв у здобутті Україною незалежності. З його ім’ям нерозривно пов’язані такі важливі події як організація Товариства української мови ім.Т.Г.Шевченка, створення Народного руху України. Видатний поет і державний діяч не пориває зв’язків з рідним краєм, часто відвідує Прикарпаття. Автор поетичних збірок " Любов і ненависть" (1953р.) "Моя земля" (1955р.), "Чорна нитка" (1958р.) "Бистрина" (1959р.), "Днина" (1960р.) та ін. Лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка.

 Петрушевич Михайло

(10 вересня 1869 р., с.Космач, Богородчан. р-ну - 8 жовтня 1895 р., Болехів) - письменник. Закінчив гімназію в м.Станіславі, духовну семінарію у Відні. З 1894 р. - священик у Болехові, де написав близько десяти оповідань, які високо оцінив І.Франко. Його твори були надруковані в журналі "Зоря" в 1895-96 рр.

 Підгірянка Марійка

(29 березня 1881 р., с. Білі Ослави Надвірнян. р-ну - 18 травня 1963 р., м.Львів) - поетеса, вчителька, авторка численних віршів для дітей, поеми "Мати-страдниця", п’єси "Вертеп" та "В чужім пір’ю", оповідань "Марійчин Великдень", казок, загадок.

 Плитка-Горицвіт Параска

(псевдонім Ластівка) ( 1 березня 1927 р., с.Бистрець Верховин. р-ну - 20 квітня 1998 р., с.Криворівня Верховин. р-ну) - учасниця національно-визвольних змагань, народна поетеса та художниця. Автор понад 40 рукописних книг та 100 живописних картин про життя та побут гуцулів. Кращі вірші друкувалися в журналі "Дзвін", альманасі "Гуцульщина" та "Верховинських вістях". Цикл віршів "Скажи поете" побудований як своєрідне інтерв'ю у самої себе. П.Плитку часто відвідували студенти, які записували від неї коломийки, пісні, перекази.

 Попадюк Мирослав

(4 листопада 1937 р., с.Хлібичин Снятин. р-ну) - поет і педагог. Один із засновників районного об'єднання Товариства української мови ім.Т.Шевченка. Автор трьох поетичних збірок "Великдень", "Різдво", "Карби", низки книг-есеїв. Лауреат премій ім.М.Підгірянки (1997) та ім. Марка Черемшини (1999). Учасник всеукраїнських з'їздів педагогічних працівників, письменників України, Конгресу української інтелігенції, депутат обласної ради першого демократичного скликання та районної ради. Нагороджений орденом "Знак Пошани".

 Попович-Боярська Климентина

(3 лютого 1863 р., с.Велдіж, тепер Шевченкове Долин. р-ну - 7 травня 1945 р., с.Бабинці тепер Борщів. р-ну Тернопіл. обл.) - педагог, письменниця, громадсько-культурна діячка. Після закінчення Львів. гімназії, вчителювала, разом з Н.Кобринською і У.Кравченко брала участь у жіночому русі Галичини. Авторка ліричних віршів, оповідань, спогадів про І.Франка, етнографічних розвідок про нар. вишивки. У 1987р. в с.Шевченковому відкрито меморіальну дошку письменниці. У 1990р. у Львові видано її збірку "Твори".

 Попович Надія

( 16 січня 1961р., с.Фитьків Надвірнян. р-ну – 1995 р., там само) – поетеса. Автор книг „Серед минущості буття”, „Портрет долі”, „Співаю тобі, Україно". Важка хвороба з дитинства прикувала до ліжка талановиту дівчину. Незважаючи на це, вона закінчила Прикарпатський університет. Плідно працювала з літературно–фольклорним колективом „Первоцвіт”. Була дипломантом міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів „Гранослов–93”.

 Пушик Степан

(нар. 26 січня 1944 р., с.Вікторів Галиц. р-ну) – письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету ім.В.Стефаника і Київського національного університету ім.Т.Шевченка, лауреат державної премії ім.Т.Шевченка, премій ім. В.Стефаника, П.Чубинського, Мирослава Ірчана, О.Копиленка. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений працівник культури України. Закінчив Тлумацький сільськогосподарський технікум (1964) і Літературний інститут ім.Горького у Москві. Навчався у докторантурі. У 60-х роках працював бухгалтером у Яворові, Довгополі, а згодом журналістом у Косові, кореспондентом газети „Прикарпатська правда”, головою ради Клубу творчої інтелігенції, керівником літературної студії. Був обраний депутатом до Верховної Ради України першого демократичного скликання і очолював підкомісію з питань національних меншин. Тепер – професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Досліджує міфологію слов’ян, фольклор та історію краю, пише про відомих українських культурних діячів. Автор багатьох поетичних та прозових збірок, фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідки про карпатське коріння Т.Шевченка „Славетний предок Кобзаря”, дослідження про „Слово о полку Ігоревім”, про слов’янську та праукраїнську міфологію („Бусова книга”).

 Равлюк Любомир

(16 лютого 1973 р., с.Устя Снятин. р-ну) - педагог, композитор і виконавець, викладач музики педогогічного коледжу Чернівецького Національного університету імені Ю.Федьковича. Лауреат пісенних фестивалів "Первоцвіт" (Чернівці), "Нові імена" (Київ), "Джерела" (Луцьк), "Буковинський жайвір" (Чернівці), "Коли співають козаки" (Чернівці). Керівник вокального ансамблю "Буковинка" та вокально-естрадної студії в дитячо-юнацькому центрі "Юність Буковини". Автор музичної збірки власних композицій "Перший крок до любові" (1999) та понад 150 пісень.

 Радиш Богдан

(нар. 20 листопада 1934 р., с.Рожнів Косів. р-ну) - поет, член НСПУ, громадський діяч. У квітні 1989 р. створив і очолив перший на Косівщині осередок Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка, з серпня 1989р. - голова районної організації "Просвіта". З 1995 р. - голова районної організації Конгресу української інтелігенції. Автор 11 поетичних збірок. Лауреат обласних премій ім. М. Підгірянки (1992р.) та В. Стефаника (1999р.), районної премії ім.М.Павлика (1993р.). Збірки останніх років - "Сльоза на камені" (1995р.), "Чумацький віз" (1996 р.), "Між ударами серця" (1997р.), "Притчі" (1999р.), "Хитрий котик Василько" (2000 р.).

 Рихтицька Дарія

(19 серпня1930р., м.Рожнятів) - поетеса, вчителька за фахом. Дарія Мельникович-Рихтицька прийшла в українську поезію у розквіті своїх сил. Почала друкуватись із середини 70-х років в українській пресі діаспори - журналі "Шлях перемоги"(Німеччина), "Свобода"(США), та ін. виданнях. В 1944 році емігрувала в Німеччину, в Баварію. Тут, у Регенсбурзі, закінчила гімназію. Вийшла заміж за Любомира Рихтицького, члена УПА, автора багатьох книжок про рух Опору на Україні. Педагогічну освіту здобула на Вищих педагогічних курсах. Зараз проживає у США, багато уваги приділяла і приділяє вихованню молоді, активістка жіночого руху. У поезії Д.Рихтицької органічно поєднуються патріотичні національно-визвольні мотиви з лірично-інтимними настроями і почуттями. Як вірна дочка свого народу, вона на чужині тонко відчуває болі рідного краю, рани душі свого народу, героїчні і трагічні сторінки його історії, зокрема визвольного руху Опору на Прикарпатті.

 Романовський Мечислав

(12 квітня 1834 р., с.Жуків Тлумац. р-ну - 24 квітня 1863 р., під Юзефовом Білгорайського повіту Польща) - польський поет, для якого рідною була прикарпатська земля. У родині Романовських була надзвичайно жива традиція визвольних змагань, щире захоплення боротьбою за незалежність Польщі Тадеуша Костюшки. Та й сам поет був свідком селянського повстання 1846 року та революційних потрясінь в Європі, які, звичайно, мали значний вплив на формування його особистості. Шкільні роки Мечислава пройшли у Коломиї та Станіславській гімназії. Навчаючись у Львівському університеті, він захоплюється літературною діяльністю, пише низку поетичних творів. Декілька років працює в бібліотеці Оссолінеума у Львові, згодом стає співробітником „Газети народової” і „Літературного журналу”, навколо яких об’єднувалася група прогресивної польської інтелігенції – продовжувачів традицій революційних романтиків. Далі Мечислав Романовський приєднується до організації „Львівська лава”, яка мала на меті підготовку повстання. Вихований на польській романтичній літературі, він цілком присвячує себе служінню батьківщині. Власне цей патріотизм поета і знаходить свій вияв у активній участі в польському повстанні 1863 року, яке було спрямоване на визволення Польщі з-під гніту російського царизму. Загинув поет в одній із сутичок під польським містом Юзефовом. У літературному доробку Мечислава Романовського – низка поетичних і прозових творів. Краща частина його віршів – це волелюбна патріотична лірика. Серед найбільш довершених творів – поема „Дівчина з Сонча”, повісті „Проект”, „Станіслав Ревера Потоцький”. Цікавими є також: нарис ”Декілька днів у горах Покуття” та історична трагедія „Попель і П’яст”. Поезії Мечислава Романовського часто друкувалися у коломийських виданнях.

 Рубчак Богдан

(6 березня 1935 р., м.Калуш) – відомий український поет, дослідник літератури, вчений, професор Іллінойського університету в Чікаго, США. В 1944 р. сім'я Рубчаків емігрувала до Німеччини, 1948 р. - до США. Захистив докторську дисертацію. Член Нью-Йоркської групи. Автор поетичних збірок "Камінний сад" (1956), "Промениста зрада" (1960), "Дівчині без країни" (1963), "Особиста Кліо" (1967), "Крило Ікарове" (1983). Перекладав зарубіжних поетів - Рільке, Гессе, Стівенса.

 Салига Тарас

(нар. 7 січня 1942р., с. Вікторів Галиц. р-ну) — український письменник, критик, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Член Ради Національної спілки письменників України (Львівська філія). Професор, доктор філологічних наук, декан філологічного факультету Львівського державного університету ім.І.Франка, завідувач кафедри української літератури ім.М.Возняка, лауреат премії в галузі літературно-художньої критики ім. О.Білецького (1989). Упорядник антології „Стрілецька Голгофа”, антології української релігійної поезії „Слово Благовісту”. Редактор наукових збірників „Українське літературознавство”, "Вісник Львівського університету” (серія філологічна,Львів), "Визвольний шлях” (Лондон), часопису ”Дзвін” (Львів).

 Скрипник Іван

(26 жовтня 1930 р., с.Манява - 7 червня 2002 р., м.Івано-Франківськ) - краєзнавець, педагог, публіцист. З 1980 р. працював в музеї "Скит Манявський". Видав цілий ряд брошур, буклетів та нарисів з історії Скиту Манявського. Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. І.Вагилевича (1997).

Стрілець Ольга

(2 січня 1923 р., с.Жовтневе Вовчанськ. р-ну Харків. обл. - 11 березня 1974 р., м.Івано-Франківськ) - поетеса, учасниця Великої Вітчизняної війни. Автор поетичних збірок "Дороги мої" (1963р.), "Ломикамінь" (1966р.), "Громовиця" ( 1972 р.), "Обпалена троянда" (1990р.).

 Трильовський Кирило

(6 травня 1864 р., с.Богутин Золочівського повіту на Львівщині - 19 жовтня 1941р., Коломия) - організатор товариства „Січ”, відомий публіцист, поет, творець патріотичних пісень. Здобув юридичну освіту у Чернівцях, а потім у Львівському і Віденському університетах. Працював адвокатом у Яблунові, що на Косівщині. Всього за час свого життя Трильовський як публіцист і журналіст опублікував до 1800 статей у різних часописах та видав біля 80 популярних книжок та брошур. Але найбільше Кирило Трильовський знаний як засновник і організатор спортивно-пожежних молодіжних товариств під назвою „Січ” та „Українські Січові Стрільці”, які згодом набули великої популярності і відіграли важливу роль в активізації українського селянства в Галичині та Буковині. Швидкому росту цих товариств сприяло те, що вони орієнтувалися на славні традиції Запорізької Січі: керівні посади – кошовий, осавул, хорунжий; січові відзнаки – червоні чи синьо-жовті стрічки з написом „Січ”, які носили через плече, а також традиційні маршові пісні та гімнастичні вправи під музику – все це приваблювало молодь. Всі ми добре знаємо пісню „Гей, там на горі „Січ” іде!”, але мало кому відомо, що слова і музику до неї написав Кирило Трильовський. Ця пісня супроводжувала січовий рух впродовж всього його існування, залишилася жити й сьогодні. З початком Першої світової війни Трильовський став начальником Бойової управи Українських Січових Стрільців. З проголошенням Західно-Української Народної Республіки відомий політик був обраний членом Національної Ради ЗУНР. Після поразки національно-визвольних змагань він продовжує засновувати „Січі” у Вінниці, на Закарпатті, у Відні. Повернувшись з еміграції, працював адвокатом у Гвіздці, однак через хворобу уже не брав активної участі у громадському житті. Традиції патріотизму і любові до батьківщини, закладені ним в основу товариства „Січ” і продовжені українськими січовими стрільцями, передалися наступним поколінням, які в різних політичних умовах відстоювали її незалежність.

 Турелик Галина

(2 лютого 1949 р., м.Львів) - поетеса, авторка багатьох поетичних збірок, лауреат обласних премій ім.Мирослава Ірчана та Василя Стефаника. З 1958 року проживає на Прикарпатті, саме тут сформувалася як творча особистість. Після закінчення Львівського державного університету імені І.Франка, працювала в редакціях газет області, а згодом і заступником головного редактора журналу „Перевал”. Галина Турелик зуміла поєднати в своєму житті, здавалось би, не поєднуване: активну журналістську та редакторську працю з немеркнучими спалахами поетичного слова. Ще в студентські роки авторка видала свою першу поетичну збірку „Посіяний промінь”, за яку її прийняли до Спілки письменників України. Відтак з’явилися книги „Три зернини”, „Вечірні бджоли”, „Зелене багаття”, „Новосілля”, „Між альфою й омегою”, „Монолог” і „Бурштинова ватра”. Кожна з них засвідчувала поглиблення майстерності поетеси, яка наче долала щоразу якийсь внутрішній духовний бар’єр, йдучи від емоційності до філософської багатовимірності слова. Поетеса у постійних пошуках свого неповторного слова, власного бачення світу і людей у ньому.

 Угрин-Безгрішний Микола

(справжнє - Микола Венгжин) (18 грудня 1883 р., с.Куп'ятичі, тепер Польща - 1960 р., м.Новий Ульм, Німеччина) - український літератор, редактор, видавець, викладач. З 1 січня 1908 р. видавав журнал "Бджола". Після закінчення навчання у Львів. та Чернівец. ун-тах вчителював у Рогатинській укр. приват. гімназії. З початком Першої світової війни сформував у Рогатині сотню січових стрільців.Це видатна постать у національному русі не лише на Рогатинщині. Він ще студентом був одним з тих, хто в 1908 р. започаткував "Просвітову Січ" у Львові. Водночас підтримував різні зв'язки з діячами зі Східної України - з Оленою Пчілкою, Миколою Міхновським, Миколою Вороним, Христею Алчевською та іншими. Один з організаторів і активних працівників Пресової Кватири УСС, редагував часопис "Червона Калина". У міжвоєнний період продовжував вчителювати в рогатин. гімназії, очолював місцеве товариство "Просвіта". Під час Другої світової війни вступив до Першої Укр. дивізії "Галичина". Після війни жив і працював у Німеччині. де працював вчителем. видавав журнали "Обрій" і "Грім", займався літературною творчістю.

 Устиянович Корнило

(22 вересня 1839 р., с.Вовків на Львівщині - 22 липня 1903 р., с.Довге на Львівщині) - письменник і живописець. Для сучасників його ім’я маловідоме, а то й взагалі незнане, хоча його вважали одним з найвизначніших митців Галицької України XIX-го століття. Старший син відомого галицького поета Миколи Устияновича Корнило навчався в гімназіальних школах Бучача і Львова, а згодом вступив до Віденської академії мистецтв. Закінчивши студії в Академії, Корнило Устиянович повернувся на Україну. Він багато їздить по Галичині, розписуючи церкви, малюючи ікони та іконостаси. Першою його роботою в цій ділянці був розпис церкви в Коломиї, де митець працював впродовж двох років. У цей же час він активно займається живописом. Так з’являються картини „Василько Теребовельський”, „Христос перед Пілатом”, „Мойсей”, „Шевченко на засланні”, „Мазепа на переправі”. Гуцульській тематиці присвятив картини „Гуцулка біля джерела” та „Гуцул”. Вирішальною подією у становленні світогляду майбутнього поета стало заснування в 1868 р. у Львові товариства „Просвіта”. Корнило Устиянович редагує гумористичний часопис „Зеркало”, а ще бере участь у політичних дискусіях українців з поляками. Свою літературну діяльність Корнило Устиянович розпочав в 1867 році. На сторінках галицького літературно-наукового журналу „Правда” з’являється ряд його поезій. Згодом друкуються поеми та історичні драми. Він писав також прозу, наукові розвідки, дорожні нотатки, публіцистику. Але за його життя, крім публікацій у газетах і часописах, вийшло тільки неповне зібрання епічних і драматичних творів. Тільки сьогодні постать Корнила Устияновича і його доробок починає привертати широку увагу громадськості.

 Федорів Роман

(1 грудня 1930 р., с.Братківці Тисмениц. р-ну - 14 березня 2001 р., Львів) - письменник, лауреат Національної премії України ім.Тараса Шевченка. Чимало творів присвятив історії галицького села. Перша книга письменника „Жовтнева соната” побачила світ в 1959 році. Довгий час працюючи кореспондентом обласних, а згодом і республіканських газет, він об’їздив усю Україну. Автор книг „Кам’яне поле”, „Жорна”, „Жбан вина”, „Чорна свіча від Їлени” та багатьох інших. Найглибше історичну тему Р.Федоріву вдалося розширити й поглибити у відомому романі „Єрусалим на горах” (1993), який був відзначений Національною премією України ім.Т.Шевченка та премією Всесвітньої української Фундації Антоновичів (1996). З 1967 року і до своєї смерті у 2001р. Роман Федорів був незмінним головним редактором журналу „Жовтень” (тепер „Дзвін”). На початку 90-х років завдяки зусиллям письменника були відновлені видавництво „Червона Калина” й часопис „Літопис Червоної Калини”.

 Хоткевич Гнат

(31 грудня 1877 р., м.Харків - 8 жовтня 1938 р.) - письменник, бандурист, актор. У 1906-1912 рр. жив як емігрант у Криворівні на гуцульщині. Автор повістей "Камінна душа" (1910р.), "Довбуш" (1965р.), циклу "Гірські акварелі" (1914р.), п'єси "Довбуш", "Непросте", "Гуцульський рік", "Практикований жовнір" - твори про гуцульський край. У 1910 р. створив у с.Красноїллі Гуцульський театр, який з великим успіхом виступав у багатьох містах Галичини та у Москві. Після повернення на Велику Україну був репресований і розстріляний.

 Цеглинський Григорій

(9 березня 1853 р., Калуш - 23 жовтня 1912 р. Відень, Австрія) - письменник, педагог, громадсько-політичний діяч. Закінчив Станиславівську гімназію, навчався у Віденському університеті. Автор поем, оповідань, оглядів, політичних і літературознавчих критичних статей, які друкувалися у ,,Ділі’’та ,,Зорі’’, підручників для українських гімназій. Найплідніше на письменницькій ниві Г.Цеглинський працював у Львові. Тут він написав комедії ,,На добродійні ціли’’(1883), ,,Соколики’’(1884), ’’Тато на заручинах’’ (1884), ,,Лихий день’’(1885), ,,Шляхта ходачкова’’(1887), які ставилися на багатьох сценах Галичини і навіть Канади. У 1888-1895рр. керував укр.класами Перемиської державної гімназії у Польщі, а у 1895-1910 рр. був їх директором. Від 1907 р. жив у Відні, де був послом до австрійського парламенту. Тут він і помер. Вдячні прихильники таланту письменника перевезли його тіло до Перемишля і перепоховали на місцевому українському цвинтарі.

 Черемшина Марко

(Семанюк Іван) (13 червня 1874 р., с.Кобаки Косів. р-ну – 25 квітня 1927 р., Снятин) – відомий письменник, адвокат, доктор права. Навчаючись у Коломийській гімназії, юнак зацікавився тогочасним життям в Галичині і на Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко, Марко Легіт. Згодом Марко Черемшина написав свій перший твір-драму „Несамовиті” і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом „Зоря”. Хоч драма була оцінена рецензентами позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст її загубився, збереглося лише два уривки чорнового автографа. Спроба сил у драматургії не пройшла марно для Черемшини: не ставши драматургом у повному розумінні, він став згодом визначним майстром психологічних новел, характерною прикметою яких є глибокий драматизм. Через деякий час Іван Семанюк відіслав до газети „Буковина” своє оповідання „Керманич”,що стало його першим друкованим твором. Впродовж 1900-1901 років у львівському „Літературно-науковому віснику” і чернівецькій „Буковині” було надруковано ряд оповідань, які склали першу книгу присьменника – „Карби. Новели з гуцульського життя”. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття. Письменник працював адвокатом у містечку Делятин, а згодом переїхав до Снятина, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою. Нині у Кобаках в рідній хаті письменника створено музей. Є музей Марка Черемшини і в Снятині, де також споруджено пам’ятник-погруддя.

Чир Нестор

(12 березня 1938 р., с.Новий Диків Любачівського повіту в Польщі) - поет, депутат обласної ради. Живе і працює в Надвірній. Був одним із засновників Надвірнянського товариства української мови. Вже четверте скликання (з 1990 р.) є депутатом Івано-Франківської обласної Ради . Пише вірші, оповідання. Автор поетичних збірок "Пізнє яблуко мого саду" (1998), "Долоні в крапельках дощу" (2001), "Калиновий спалах" (2003). Друкується в часописах ,,Дзвін’’, ,,Перевал’’, в обласній та районній пресі. З 1987 року керує літературно-мистецькою студією ,,Бистрінь’’при Надвірнянській районній газеті ,,Народна воля’’. Організував і очолив редакційну раду, яка підготувала альманах ,,Страгора’’(1994), книжку ,,Надвірна. Історичний нарис ’’(1999) , був членом редакційної колегії з видання фотонарису ,,Надвірна. Поема у світлинах’’ тощо. Лауреат обласної премії ім. В.Стефаника (2004) за поетичну збірку "Калиновий спалах".

Шкрумеляк Юрій

(18 квітня 1895 р., с.Ланчин Надвірнян. р-ну - 16 жовтня 1965 р., Коломия) - поет. Після закінчення гімназії навчався у Львівському та Празькому університетах на історико-філософському факультеті. Літературну діяльність розпочав під час Першої світової війни, у лавах Українських січових стрільців, друкуючи свої твори в українській пресі Відня, в газеті „Свобода” тощо. У 1920 р. у Станіславі була надрукована поема „Сон галичан”, в 1921 р. – збірка віршів для дітей „Юрза-мурза”. Окремими виданнями згодом виходять збірка поезій „Авлева жертва” (1926), повісті „Чета крилатих” (1926), „Вогні з полонини” (1930), „Високі гори та низини” (1939), поетичні збірки „Сопілка співає” (1957), „Співай, Верховино” (1964) та інші.Був репресований . Покарання відбував у Печорських таборах. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

 Шухевич Володимир

(15 березня 1849 р. с.Тишківці Городенків. р-ну - 5 квітня 1915 р., м.Львів) - визначний український етнограф, фольклорист, публіцист, педагог, культурно-освітній і громадський діяч. Найбільше відомий він як дослідник культури і побуту Гуцульщини. Навчався в Коломийській, Станіславській та Чернівецькій гімназіях. Згодом у Відні слухав лекції з математики, фізики й української мови. У своїй багатогранній діяльності найбільше уваги приділяв етнографічним дослідженням, виставковій діяльності та музейній справі. Особливо захопив його наш рідний край. Вивчати Гуцульщину В.Шухевич почав з 1873 року, здійснюючи ботанічні екскурсії по Карпатських горах. Та мальовничість гірського Прикарпаття, його жителі, їх оригінальний побут, мистецтво і фольклор призвели до того, що В.Шухевич залишає ботанічні дослідження і починає вивчати духовну і матеріальну культуру народу. Ще за життя В.Шухевича було опубліковано ряд статей про його культурно-громадську, педагогічну, редакторську та етнографічну діяльність. Найбільшим результатом його багаторічної етнографічної праці була п’ятитомна монографія „Гуцульщина”, в якій Шухевич майже виключно на основі власних багаторічних спостережень детально описав культуру галицьких гуцулів. За подвижницьку етнографічну діяльність його було обрано дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові,членом австрійського товариства народознавців та етнографічного товариства Чехословаччини. П’ятитомну працю „Гуцульщина” за життя вченого високо оцінили вітчизняні й зарубіжні діячі науки і культури.

Юзва Роман

(4 листопада 1934 р., с.Гречані Хмельниц. обл. - 14 листопада 2003 р., м.Івано-Франківськ) - поет. Закінчивши школу, навчався на гірничому факультеті Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1958 році. Працював інженером, а з кінця 60-х років перейшов на журналістську роботу в Івано-Франківську. Автор збірок поезій „Береза під вікном”, „З глибин землі”, „Вишийте веселку”, „Надія”, „Біль”, „Поклик землі”, „Світло любові”, „Віче правди”, низки публікацій в періодичній пресі.

 Яновський Микола

(19 грудня 1938 р., с.Брустури Косів. р-ну - 12 грудня 2000 р., м.Івано-Франківськ) - поет. Середню освіту він здобував на рідній Косівщині, згодом закінчив факультет журналістики Львівського університету ім.І.Франка. Тривалий час працював журналістом у районних газетах, в обласній молодіжці „Комсомольський прапор”. Микола Яновський був кореспондентом Івано-Франківського комітету з радіомовлення і телебачення, редактором обласного науково-методичного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи. В 1972 році вийшла в світ книга „Там, де хмари ночують”. Автор стає членом Спілки письменників України. Згодом закінчує літературний інститут в Москві. З часом виходять книжка повістей і оповідань „Весільної грали музики”, художньо-документальної розповіді про народних митців Прикарпаття „Срібна пряжка”, збірка „Гірське серце”. Саме вона, на думку літературознавців, вважається найкращою в творчості письменника. До неї увійшли однойменна повість і низка оповідань, дія яких відбувається в Карпатських лісах і гірських селищах Гуцульщини. У своїй творчості Микола Яновський переконаний прибічник реалістичного письма. Його твори утверджують людську гідність, кличуть цінувати на світі справжнє. Його стиль суворий, мова барвиста і стисла. Після проголошення суверенності України письменник прийшов працювати в літеретурно-художній журнал „Перевал”. За опубліковані тут новели „Далеке сяйво”, „Срібляста куля”, „Міна” та інші автор стає лауреатом обласної премії ім. В.Стефаника в 1999 році.

 Яцків Михайло

(5 жовтня 1873 с. Лесівка Богородчан. р-ну - 9 грудня 1961 р.,м. Львів) - український письменник-класик, учасник літературної групи "Молода муза". В 1900 р. вийшла перша збірка молодого автора "В царстві Сатани". Найбільш повно твори письменника зібрані в збірці "Муза на білому коні".

 Євшан (Федюшка Микола)

(19 травня 1889р., Войнилів Калуського району - 23 листопада 1919р., Вінниця) - критик, літературознавець і перекладач. Закінчив Станіславську гімназію, згодом Львівський університет, де студіював україністику та германістику. Однак завершувати університетську освіту довелося у Відні, бо в 1910 році взяв участь у боротьбі студентської молоді за український університет, через що був позбавлений можливості продовжувати освіту. Саме тоді розгортається активна літературно-критична діяльність Євшана, він виступає в журналах „Бджола”, „Будучність”, „Літературно-науковий вісник”, стає одним з основних авторів журналу „Українська хата”. Період з 1909 року до першої світової війни – найбільш плідний у творчій біографії критика. Він видає у Києві книжку „Під прапором мистецтва”, у якій сформульовані його основні естетичні засади та здійснено аналіз творчості молодих західноукраїнських письменників Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника. Можна з повною відповідальністю стверджувати, що жодне більш-менш помітне явище тогочасного літературного процесу не пройшло повз його увагу. В багатьох статтях, зокрема „Листах з Галичини”, відбита атмосфера літературного життя краю, дано своє прочитання – переважно нетрадиційне – багатьох сторінок української класики. З початком війни Микола Євшан був мобілізований до війська. Двічі був тяжко поранений. Тоді ж починається діяльність його як публіциста і громадського діяча. У перші дні виникнення Західно-Української Народної Республіки поручик Федюшка-Євшан одразу ж став її оборонцем. Став за покликом серця, оскільки залишатись осторонь тих бурхливих подій, що стрімко відбувалися довкіл, не міг. 31 жовтня 1919 року він виголошує свою знамениту промову „Великі роковини України”, присвячену річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. 23 листопада того ж року Микола Євшан помирає від тифу. Тільки тридцять років відміряла йому доля. З них трохи більше десяти він віддав літературі, написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав української мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів.

 Атаманюк Василь

(14.03.1897р., с. Яблунів - 09.10.1937р., концтабір; псевдонім - Василь Яблуненко). Друкувався на сторінках журналу "Голос праці" (м. Віннінег,Канада). Жовтень-листопад 1923р.- "Думка про Степана Мельничука"; у "Робітниці"(там же)- поема "Свято в Заболотові"(про першотравневу демострацію в Заболотові). "Балада"- у літературно-мистецькому та громадсько-політичному зшитку "Західна Україна"(1927р.)

 Бабій Олесь

(17.03.1897р., с. Середнє, Калущина - 02.03.1973р., м.Чікаго. США). Автор поеми "Гуцульський курінь", знаменитого твору "Зродились ми великої години", ряду пісень ("Родиме село" та ін.). Автор збірок "Повстанці"(1956р.)дослідження про М.Шашкевича, Ю.Федьковича, М.Федюшку (монографія "Микола Федюшка-Євшан",1930р.).

 Баб'юк Андрій

(14.07.1896р., с. П'ядики, Коломийщина-1937р. загинув у Гулазі) - письменник, публiцист, перекладач, драматург, видавець. Літ.псевдоніми - Мирослав Ірчан, Абба, І.Мірко, Усус, Юрко Ропша та ін. Автор понад 50 книжок, зокрема: збірка новел "Сміх Нірвани"(1918р.), дилогії "Трагедія Першого травня"(1923р.) і "В бур'янах" (1925р.), збірки оповідань "Проти смерті"(1927р.), "Осінь в димах"(1931р.), п'єс "Дванадцять"(1922р.), "Родина щіткарів"(1923р.), "Підземна Галичина"(1926р.) та ін.

 Бажанський Порфирій

(22 або 24.02.1836р., с.Белелуя, Станіславівщина - 1920р., м.Львів)-священник УГКЦ. Композитор, фольклорист, музикознавець, письменник. Автор мелодрам "Довбуш", "Олеся", "Весілля", "Марічка - татарська бранка" та ін.муз. творів. Працював для "Руського Народного Театру"

 Бобикевич Костянтин

(1855р., с. Старі Скоромохи, нині Галицький район - 09.09.1884р., с.Пасічна, нині у складі Івано-Франківська). У журналі "Зоря" опублікував оповідання з життя студентів - "Клопоти "скінченого" академіка" (1881) і "На обзоринах" (1882), у газеті "Руслан" - повість "Жертва панського весілля" (1905), де змальовує важкі умови навчання вихідців з народу, знущання польської шляхти з української населення Галичини.

Боднарчук Іван

(21.10.1914р., с. Чернятин, Городенківщина - ?, Канада) - український письменник і педагог. Автор підручників для українських шкіл - читанок "Ластівка", "Ромашка", "Соняшник", "Ватра", пристосовує для школярів "Княжу славу", автор книги "До рідних причалів". Був членом управи Канадського відділу Світового Об'єднання українських письменників "Слово". Редагував журнал для молоді "Сумківець", співпрацював у часописах "Новий шлях", "Мета", "Нові дні" та ін. Заснував Бібліотечний Фонд при Фундації українознавчих студій, вніс у нього 50 тисяч доларів. Літературні твори: "На перекресних шляхах"(1954), "Кладка"(1957), "Знайомі обличчя"(1961), "Друзі моїх друзів"(1967), "Далекі обрії"(1968), "Покоління зійдуться"(1975), "Затрачені ранки"(1978), "У дорозі життя"(1985), "Розквітлі сузір'я"(1987), "У вікнах життя"(1990), "На весло"(1991).

 Бойко Багдан

(02.06.1937р., с. Діброва, Рогатинщина - 26.07.2000р., там же) - головний редактор журналу перевал. Український письменник, автор багатьох романів і повістей. Зокрема "Маки червоні", "Дорога додому", "Столочене жито", "По голови... По голови". Остання повість була відзначена Міжнародною премією "У свічаді слова" Є.Бачинського (США). За цю окремо видану повість Бойко був удостоєний премії ім. В.Стефаника (1998), а в 2000р. - представлений на здобуття Національної премії ім. Т.Шевченка. Лауреат премії ім.О.Гончара за книгу "По голови... По голови".

 Верхратський Сергій

(20.10.1894р., с. Верхратка, на Вінничині - 23.02.1988р. м. Івано-Франківськ) - український вчений-медик, письменник. Навчався у Варшавському і Одеському університетах. Викладав у фельдшерській школі на Кавказі. Працював лікарем на Полтавщині.. З 1939 -1941 pp. - асистент кафедри хірургії Донецького медичного інституту. У 1941 - 45 pp. - головний лікар евакошпиталів, організував один з перших нейрохірургічних відділів і евакошпиталів для поранених. З січня 1946р. - у Станіславі. Професор медінституту. Від 1946р. до 1968р. - завідувач кафедри шпитальної хірургії, викладав історію медицини. Заснував Наукове Товариство хірургів області, Наукове товариство істориків медицини. Автор більше 50 праць, зокрема, з історії медицини України: кандидат, дисертація (1940р.) - "Побутова медицина на Україні"; доктор, дисертація (1945р.) - "Матеріали з історії медицини на Україні до часів введення земства"; 1946р. - "Цехова медицина на Україні", 1947р. -"Цирульники на Україні. Перші противісп'яні щеплення на Україні". Описав медичну справу на Запорізькій Січі, розповів про перших міських і повітових лікарів України. Написав підручник "Історія медицини". 1991р. вийшло його четверте видання. У 50-х роках Сергій Верхратський опублікував історичні розвідки: "Життя і діяльність доктора медицини Франціска-Георгія Скорини" (1958р.), "Н.Бідло - організатор і пожиттєвий керівник вітчизняної госпітальної школи". В рукописах - дослідження музичного фольклору в Україні, монографія про рід князя Костянтина Острозького - "Тіні руїн Острозького замку", про княжну Чарторийську - "Дама з горностаєм". Кафедра шпитальної хірургії при обласній клінічній лікарні носить ім'я С.Верхратського. Заснована студентська стипендія імені С.Верхратського.

 Веселовський Ярослав

(22.02.1881 р., с. Молодятин, нині Коломийшина - 21.06.1917 p., м. Віллінгоф, Австрія) - політичний діяч Української Радикальної Партії. Журналіст, публіцист, перекладач.З 1907р. у Львові, співроб. і 1910 -11 pp. редактор "Діла", редактор видань "Просвіти". 1914 -1917 pp. - референт української і російської преси в Міністерстві закордонних справ у Відні, одночасно співробітничав у "Вістнику Союза визволення України" та ін. українських видавництвах. Видав календар "Просвіти" на 1915р., підготував до видання працю "З крівавого року" (за життя не побачила світ). Належав до Загальної Української Ради (був членом її президії) і до Управи Української Культурної ради. У липні 1917р. був заснований "Фонд українських журналістів ім.Ярослава Весоловського". Варті уваги, зокрема, рецензія Я.Весоловський у газ. "Діло" (ч.89. -1914р. - 25 квітня) з вистави драми В.Виниченка "Чорна Пантера і Білий ведмідь" у Станиславові і "На людськім костовищі" - оповідання про заснування Санкт-Петербурга: Видавництво "Наука і Розвага". -Чернівці. - 1903р. - В друкарні "Руської Ради".

Витвицький Софрон

(1819р.-1879р.) - священик, письменник, етнограф на Гуцульщині. Посол до австрійського сейму 1861р. Писав українською і польською мовами про Гуцульщину, її населення й звичаї, а також драматичні твори, що успіху не мали. М.Возняк з цього приводу писав ("Українські драматичні вистави в Галичині в першій половині XIX століття". Записки НТШ. - Львів. - кн.2. - т.88. - 1909р. - ст.62-64), що Витвицький Софрон "ставши послом до австрійського краевого парламенту (сойму), закликав до згоди між всіма суспільно-політичними станами і течіями. Свій вимріяний ідеал показав у своїх мелодрамах, в яких, попри запевнення, що вони написані в "чисто рускім язиці", "цілі легіони слів церковних, польських і т.д. Яка мова, така й правопись..." Фольклорно-етнографічні доробки С.Витвицького: 1852р. в "Зорі Галицькій" (ч.54 - 56) надрукував "Статистически-историческое обозръніе Гуцуловъ въ Коломыйскомъ окрузь со характеристикою ихъ"; 1863р. - "Rys historyczny о Huculach"; 1868р.-"Правда" (ч.2) - стаття "Якій крімь иншихъ обхідь весбленай у княгинь гуцульскихъ"; 1869р. - "Правда" (ч.7, 8) - стаття "Дещо зъ традицій гуцульской".

 Геник Кирило

(1857р., с. Нижній Березів, тепер Косівський район - 05.02.1926 р., м.Вінніпег, Канада) - педагог, публіцист, культурно-громадський діяч. 1878р у Львові склав екзамен на вчителя. Вчителював у Нижньому Березові Під впливом І.Франка 1 882р. заснував у рідному селі школу. 1896р виїхав до Канади, де був одним із засновників першої у Канаді українські читальні (1899) і часопису "Канадійський фермер" (1903). Автор низки статей про суспільно-політичне життя українських емігрантів. Пропагував творчість Т.Шевченка, І.Франка та інших українських письменників.

Глинський Теофан

(1806 р. -17.04.1893 р., с. Городниця, нині - Городенківський район) - публіцист, історик, мовознавець, культурно-громадський діяч, 1829р. закінчив Львівський університет. У 1848 - 1849рр. - секретар Богородчанської руської ради. Домагався обов'язкової початкової освіти для українців, викладання в навчальних закладах українською мовою. Учасник з'їзду діячів української культури 1848р. у Львові. Автор низки статей на громадсько-політичні теми, з історії, мовознавства, зокрема: "Гадки в образоваії і розвиванії письменного руського язика" (1851), праці "Граматика мала руського язика для шкіл парафіальних в Галіції" (1845, не опубл.), поетичних переспівів з біблійної міфології сюжетів на морально-етичні теми. Друкувався у журналах "Зоря", "Правда", газетах "Батьківщина", "Діло", "Руська Рада", "Вестник... для русинів Австрийской державы" та ін.

 Горбаль Костя

(22.05.1836 р., м.Тисмениця -14.01.1903 р., м.Перемишль) - письменник, педагог, журналіст, історик, громадсько-політичний діяч, народовець. Народився у бідній ремісничій родині. Гімназію та університет закінчив самотужки завдяки репетиторству. З 1881р. по 1888р. -учитель польської і руської (української) літератури в стрийській гімназії. Противник москвофільства і "язичія". Всупереч офіційному правилу вживання етимологічного правопису вживав фонетичний правопис - "кулешівку" і "драгоманівку". Редагував часописи "Вечерниці", "Нива" (1865р.), "Русь" (1867р.). Автор низки гумористично-сатиричних фейлетонів, що написав у 20 літ і опублікував у "Ділі" під рубрикою "Під неділю" (без підпису або під псевдонімами), оповідань, статей про М.Шашкевича і з різних питань української мови. Переклав на польську мову оповідання Марка Вовчка "Одарка". Співавтор і співвидавець брошур "Слово на слово", "Голос на голос".

 Дерлиця Микола

(23.04.1866 р., с.Застав'є, тепер с.Баварів, Тернопільщина -14.03.1934р., с.Тростянець Долинського району) - український письменник, священик УГКЦ. Закінчив Львівськ духовну семінарію. Парох у селах Гошів, Витвиця, Тростянець. Організатор читальні "Просвіти". Друкувався з 1900р. Автор збірки оповідань "Композитор" (1904, Львів), повісті "Марта" (1928, Коломия), кн. "Воєнний дідич. Образок із світової війни" (1928, Коломия), повісті "В Млаках" (1930), етнографічного нарису "Селянські діти" (1898). Друкувався в журн. "Літературно-науковий вістник" і газеті "Діло". Творчо спілкувався з І.Франком.

Ільницький Василь

(псевд.: Денис, Денис з Покуття; Денис із-над Серета; 22.04.1823 р., с. Підпечари, нині Тисменицький район -15.04.1895 p., там же) - письменник, перекладач, історик, педагог, громадсько-культурний діяч. Навчався в гімназіях Станиславова, Тернополя і Львова. Студіював у Львівському і Віденському університетах (зак. 1843). Учителював в гімназіях Станиславова, Тернополя і Львова. Учасник Львівського собору "руських" (українських) вчених (1848). У 1884 - 1887рр. - голова "Руського Товариства Педагогічного". Член - засновник "Просвіти" (1868). Друкувався у часописах "Мета", "Правда", "Зоря", "Неділя". Видавець альманаха "Дарунок руським дівицям на новий рік 1871". Автор оповідань і повісті з народного життя, зокрема: "Коваль клепле, поки -, тепле" (1863), "Дурний Івась" (1865), "Суджена" (1871), "Горбатий" (1877), "Роман Дуля" (1881) та ін.; історичної драми "Настася" (1872), 'сторичного оповідання "Князь руський Роман Данилович" (1883); низки літературознавчих та історичних статей.

Дучимінська (Решетилович) Ольга-Олександра

(псевд. і крипт. Остапівна Ірма; Барвінок Олег; Лучинська Ольга; Поважна; Поважна О.; Рута; Рута О.; Ольга Д.; 08.06.1883р., с. Миколаїв, Львівщина - 24.09.1988р., м. Івано-Франківськ) - письменниця, журналістка, перекладачка, етнограф, педагог, громадська діячка. Навчалася в Інституті шляхетних дівчат у Перемишлі.1915 - 1916рр. - настоятелька бурси св.Ольги у Львові; 1918 - 1919рр. -у державному апараті ЗУНР. 1919-1922рр. - учителька у с.Ценева (нині - Рожнятівський район) і с.Тяпче( 1922- 1927рр.), нині Долинський район. 1927- 1930рр. проживала у Празі, де познайомилася з О.Олесем, Н.Королевою і В.Антоновичем. 1934 - 1939рр. - співробітниця коломийського журналу "Жіноча доля" і журналу для дівчат "Світ молоді", де співпрацює з І.Кравченко, С.Русовою, Н.Королевою, Д.Віконською, С.Яблонською, І.Вільде, В.Сіменович, І.Зубенком та ін. (ще 1912р. в Коломиї за участі К.Малицької та О.Дучимінськоїбуло відновлене видавництво "Жіночої бібліотеки". У Коломийській газеті "Прапор" за 1912р. О.Дучимінська чи не вперше в галицькій публіцистиці надрукувала статтю про російського вченого і письменника Ломоносова). Співпрацювала також з Львівським часописом "Наша хата". Ольга Дучимінська була свого часу на зразок особистого секретаря Наталії Кобринської, а по її смерті - розпорядницею заповіту Н.К. 1939 - 1941рр. Ольга Дучимінська - науковий працівник Етнографічного Музею у Львові, займалася організацією музеїв, з експедицією АН УРСР їздила по Гуцульщині та Бойківщині з Дослідженням фольклорно-етнографічних і мистецьких пам'яток. Працювала над монографією "І.Франко - етнограф". У роки фашистської окупації дала захисток Ірині Вільде у Львові, чоловіка якої розстріляли гітлерівці. Для української культури Ольга Дучимінська врятувала Олексу Новаківського і цілу групу українських художників і письменників, які втікали від сталінських репресій. Була засуджена до 10 років. Після звільнення у 1960р. не мала постійної прописки, постійно переслідувалася КДБ. Ольга Дучимінська друкувалася з 1905р. Авторка поетичної збірки "Китиця незабудьків" (1911р.) яку прорецензували Н.Кобринська, І.Нечуй-Левицький і С.Чарнецький, повісті "Еті" (1945р.), посмертної збірки зібраних творів "Сумний Христос" (Львів, 1992р.), виданої стараннями директора Музею Івана Франка Романа Горака та внука Ольги Дучимінської - І.Мигули, куди ввійшло 26 прозових творів. Ольга Дучимінська переклала з чеської мови спогади К.Свєтлої "З наших боїв і змагань" (1912), оповідання Ю.Зеєра "Самко Птах" (1926), уривок повісті "Бабуся" Б.Немцової (1932). Авторка спогадів про О Кобилянську і Н.Кобринську, фольклорно-етнографічних записів, які зберігаються в ІМФЕ ім.М.Рильського ПАН України.

 Еленюк Василь

(псевд.: Наварський Степан, Наварський С; 1901 р., с. Тростянець, Снятинщииа -1937 p.) - публіцист, перекладач, політичний діяч. Член революційного комітету у Тростянці 1920). Член КПЗУ з 1923р. Делегат II з'їзду КПЗУ (1925). Працював у Харкові в часописі "Вісті" і диктором радіо. Член Одеської філії письменницької організації "Західна Україна". Друкувався у часописах "Західна Україна", "Металеві дні" (Одеса), "Вікна" (Львів, 1932), "Комсомолець України" (1929). Автор спогадів про Заболотівську першотравневу демонстрацію 1924р. (які надіслав до часопису "Українські щоденні вісті" (Нью - Йорк, 1924). Репресований НКВС, розстріляний.

 Зубенко Іван

(25.09.1888 p., Херсонщина -1940p., м. Коломия, нині Івано-Франківської обл.) - письменник, драматург, журналіст. У 1920 -1922рр. - редактор часопису. Автор драматичних творів "Дівча з лілією", "Орленя" ін., які йшли в галицько-українських театрах; повістей "Фатум", "Галина" (1937), "Квітка на багні" (1937), новели "За кулісами" (1937) й ін. Щоб уникнути переслідувань НКВС, покінчив життя самогубством (1940 р.) - Похований у Коломиї.

 Карашкевич Омелян

(1893р., м. Коломия - 1969р., м.Нью-Йорк) - журналіст, письменник. Поет збірок "Співи днів і ночей" і "Весняні пісні" (1916р.). Співпрацював у стрілецькому часописі "Шляхи", де за січень - червень 1918р., ст.1-6, опубліковані його поезії побутового плану: "Любов і музика", "І сад ідучи, де грала музика", "Хвилина вознесения", "Ой ти вітре, буйний вітре!.."(1919р.), "Неділя". У 1920р. видає "Збірник гумористики і сатири українського письменства". Редактор видання окружної Національної Ради у м.Коломиї (1918-1919рр.) "Покутський Вістник". Друкувався під криптонімом - Ом.Кар. З лютого 1919р. - кореспондент Пресового бюро Державного секретаріату (ЗО УНР). Брав участь в аматорських виставах "Народного театру ім.І.Тобілевича" в Коломиї (1919р.). З 19 червня 1921р. - редактор українського часопису "Покуття" (м.Коломия). Співавтор (з В.Терпелюком) публіцистичної книжки "Гуцульщина: думки про її піднесення". У жовтні 1922р. на Омеляна Карашкевича ("старорусіна", як називали його польські шовіністи) був вчинений замах: поранений з вогнепальної зброї у ліву руку. Автор рецензії на книгу "Народні хрести в Коломийщині" етнографа і музиканта Гната Колцуняка. З кінця 20-х років до вересня 1930р. - учасник літературної групи "Горн". Автор призових творів "Сюди й туди... кооперація", "Корнило Устиянович і банкоклерикали" та ін. Автор книжок "Співи днів і очей" (1914), "Весняні пісні" (1916), "Велика легенда Сходу" (1919); упорядник збірки сатири "Український сміх"(1921).

Кархут Василь

(01.07.1905р., с. Марківці, тепер Тисменицького району - 09.10.1980p., Львів) - український письменник, лікар-фітотерапевт, борець за волю України. Редактор журнала "Вогні". Пластовий діяч. Автор повісті "Вістря і темряві" (1934р. вдруге - "Полум'яний вихор", 1941р.), збірок оповідань для молоді з життя тварин: "Гомін 3-поза нас" (1933), "Цупке життя" (1940), "Пшеничні нетрі" (1942); астунських книжок - "Перша проба пластуна", "Друга і третя проба 67 пластуна"; статті "Про сільський та ремісничий Пласт (наші недотягнений)", (Див.: альманах "Гей-гу... Гей-га..." (видання пластового куреня "Лісові чорти". - Львів. - 1930р. - с.20-22), оповідання "Казка" (написане 01.11.1929 р.), опублікованого там же; перекладу повісті Ж.Верна "Замок у Карпатах" (1934) і праці "Ліки навколо нас" (1973,1977,1978,2001рр.).

 Климкович Ксенофонт

(17.01.1835р., с.Хотимир, нині - Тлумацького району Івано-Франківської обл.-19.10.1881р.) - український письменник, перекладач. Був редактором львівських журналів "Мета" (1863 - 65) і "Основа" (1872). Друкував вірші в різноманітних періодичних виданнях, перекладав чеської, польської, французької літератури. Переклав німецькою мовою ряд творів Т.Шевченка і Марка Вовчка. Автор вірша "На вічну пам'ять Тарасови. 1865р. Ксенофонт Климкович входив до "Виділу Театрального" товариства "Руська Бесіда". На знак протесту проти засилля у товаристві "Бесіди" москвофілів (на чолі з Б.Дідицьким), які ополчилися проти молодої української сцени, вийшов з його складу. В 1870р. - К.Климкович входив до Театрального комітету при товаристві "Бесіди" (до нього тоді входили також: Димет, Коссак, Н.Устіянович, Олекс.Огоновський, Дейницький, Ільницький і Целевич).

 Красовський Андрій

(літ.псевд. Андрій Грім; 02.12.1904p., с. Рожнів, нині Косівський район - 22.08.1942p., розстріляний НКВС) - письменник, поет-самоук, належав до групи селянських пролетарських письменників. Автор багатьох віршів, поем, оповідань, кількох повістей з життя галицького села 20-30-х років, зокрема "Сон галицького села" (1927р., окрема книжка, вийшла в Канаді). Творчо спілкувався з В.Стефаником, А.Крушельницьким, Я.Галаном, П.Козланюком. Друкувався в журналах "Вікна", "Нові шляхи". 26.11.1939р. арештований НКВС, 24.02.1940 р. А.Красовському було оголошено смертний вирок, замінений на 10 років ув'язнення. 22.08.1942 р. письменник був розстріляний у пересильній тюрмі. Реабілітований посмертно.

 Кубик Микола

(літ. псевд. Олегь Бескид; 15.12.1931 р., с. Моначин, нині - Волочиський район Хмельницької обл. - 23.02.1991 р., м. Івано-Франківськ) - письменник, публіцист, журналіст, краєзнавець, фольклорист. Працював власним кореспондентом, відповідальним секретарем, завідуючим відділом культури, літератури і мистецтва в редакціях газя "Прикарпатська правда", "Комсомольський прапор" (Івано-Франківськ). З 1 967 по 1 97 1 рік редагував Івано-Франківську обласну молодіжну газету "Комсомольський прапор", працював завідувачем відділу культури обласної газети "Прикарпатська правда". Перші вірші надрукував у 1950 році у Львівській обласній газеті "Вільна Україна". Співпрацював з обласними і республіканськими журналами та газетами "Жовтень", "Прапор", "Ранок", "Україна", "Барвінок", альмахами "Слово молодих", "Радянське Прикарпаття", "Новгород" (в перекладах російською мовою). В періодичній пресі виступає з нарисами, фейлетонами, рецензіями. У 1 966 р. в "Прикарпатські правді" у співавторстві опублікував цикл нарисів під назвою "Слідами Каменяра". 1965 року за сценарієм М. Кубика був створений кольоровий документальний повнометражний кінонарис "В лісах Прикарпаття" - Для Гуцульського ансамблю пісні і танцю написав тексти дво" вокально-хореографічних сюїт "Сучасне гуцульське весілля" та "Щедрий вечір", з якими колектив ансамблю з успіхом виступав на сцені Кремлівського палацу (Москва) та багатьох містах колишньої союзу.

 Левицький Остап

(літ. псевд. - Остап Ковбасюк 02.10.1834p., с.Раковець, нині- Городенківського району - 13.06.1903p., м.Станиславів, нині - Івано-Франківськ) - педагог, письменник, перекладач, громадське- культурний діяч. Закінчив Львівський університет (1869р). Працював учителем гімназій; з 1878р. і до кінця життя викладав польську, німецьку та українську мови в реальній школі Станиспавова. Почав писати польською мовою (сатирична поема "Біженці", 1863), а з 1867р. -українською мовою: поезії "Під вечір", "Любов" та ін. Перекладав твори Т.Гейне, п'єси Й.В.Гете, Г.Лессінга, переробив на мелодраму оперу С.Монюшка "Галька" (для галицького театру). Написав "Читанку руську для четвертої кляси шкіл народних в Галичині". Співпрацював з часописами "Страхопуд" (Відень), "Русь" (Львів); активно працював у філії "Просвіти" та "Руської Бесіди", популяризував творчість Т.Г.Шевченка (09.03. 1 879р. на загальних зборах членів станиславівської Просвіти" виступив з популярним викладом, присвяченим Кобзареві; 1869р. у часописі "Правда" опублікував поему "Тарас!").

 Макогон Дмитро

(псевд.: Макогоненко, Іван Галайда, Хоростківський; 28.10.1881р. - 07.10.1961р.) український письменник і педагог. Народився у селищі Хоросткові Копичинського району Тернопільської обл.) у селянській родині. З 1903р. по 1956р. працював учителем. З 1923р. - в Станиславові. Друкуватися почав 1900р. У своїх творах малював тяжке життя вчителів і селян в умовах капіталізму (зб. віршів "Мужицькі ідилії", 1907; оповідань - "Шкільні образки", 1911; нарисів - "Учительські гаразди", 1911; новел - "Проти филі", 1914;"По наших селах", 1914). У 1959р. Львівським книжково-журнальним видавництвом видано було збірку Макогона "Вибрані оповідання".

 Федорак Іван

(псевд.: Іван Садовий; 13.02.1890р., с. Іллінці, Снятинщина - 18.11.1954 р., м. Караганда, на засланні) - учитель, український письменник, громадський і культурний діяч. Працював учителем у селах Видинів і Новоселиця, а 1921 року перейшов на роботу у рідне село Василя СтефаникаРусів, де пропрацював 26 років, спершу вчителем, а потім директором школи. Багато зусиль віддав будівництву нового приміщення школи, яке стало до ладу у 1927р. Близький приятель Василя Стефаника. За національні переконай неодноразово переслідувався польською поліцією. Частина творів І.Федорака, які зберігалися в нього в газетних вирізках та рукописи були конфісковані поліцією при обшуку у 1937 році і пропали без сліду. Відомі тільки три його повісті - "Безіменні плугатарі", "Танок смерти" "Весняний гамір", драматичні твори - "Депутати до Відня" "Побережники" та 19 оповідань. Збирав матеріали до історії Русова. 1922 - 1923рр. І.Федорак написав п'єси-одноактівки "Депутати до Відня", "Побережники" (Тернопіль, 1927р.). Ці п'єси ставили аматори в покутських селах.

 Федорів Роман

(01.12.1930 р., с. Братківці, нині Тисменицького району Івано-Франківської області - 2001p., м. Львів) - письменник, журналіст, головний редактор часопису "Дзвін", громадсько-політичний діяч, лауреат Національної премії Ім.Т.Шевченка і інших літературних премій. Р.Федорів є автором низки книжок нарисів, оповідань, повістей: "Колумби", "Сліди на скелях", "Євшан-зілля", "Арканове коло", "Жбан вина", "Квіт папороті", "Колиска з яворового дерева". "Знак кіммерійця", "Яре зерно", "Танець Чугайстра", "Житіє ізографа Штефана", "Чорна свіча від Ілени" та ін.; романів: "Отчий світильник", "Кам'яне поле", "Жорна", "Ворожба людська", "Єрусалим на горах", "Чудо святого Георгія о зміє", "Палиця для прокажених".

 Чайковський Андрій

(15.05.1857р., м.Самбір Львівської обл. - 02.06.1935р., м.Коломия, нині - Івано-Франківська обл.) - український письменик. Закінчив 1883р. Львівський університет. 22 червня 1915р. після звільнення Львова від російських військ очолив Комітет Українців Львова, який, зокрема, налагодив видання газети „Нове слово”. У вересні 1922р. разом з багатьма іншими українськими адвокатами висловив бажаня взяти участь у захисті на "процесі 13-ти". В кінці 20-х років ХХст. виїхав на радянську Україну, де спеціалізувався у знаменитого математика Люльки (м.Харків). Його творча спадщина: повісті "Олюнька" (1895р.), "В чужім гнізді" (1896р.), оповідання "Із судового залу", "Рекрут", "Образа гонору", "Хто винен?", "Краще смерть, ніж неволя" - з життя трудового селянства Покуття. Історичні повісті - "За сестрою", "На уходах".

 Аронець Мирослав

Народився 2.03.1941 року в с.Видинові Снятинського р-ну Івано-Франківської області. Закінчив Київський державний художній інститут в 1965 році. За фахом мистецтвознавець. Статті про художників Прикарпаття та народне мистецтво Покуття друкувалися в журналі «Народна творчість та етнографія», «Дзвін». Його як поета вперше представив журнал «Дзвін», друкував свої поезії в журналі «Дніпро». У видавництві «Карпати» (Ужгород) були видані збірки «Грані хвиль» (1972), «Криниці вогню» (1982), «Світло різця» (1988). Член письменників України з 1984 р. Працює в жанрі прози, а як художник — пейзажист і графік. Готує до друку книжку поезій і новел.

 Бабій Ольга

Належить до поетів, для творчості яких визначальною є громадянська лірика. Доля рідного народу, складні історичні шляхи України, відповідальність особистості і нації — теми, що особливо хвилюють письменницю і знаходять своє відображення у її поетичних рядках. Здається, поезія немов концентрує в собі журналістську і громадську діяльність Ольги Бабій. Поетеса народилася і здобула середню освіту у місті Коломиї, згодом закінчила факультет журна-лістики Київського державного уні-верситету імені Тараса Шевченка. Працювала у коломийських часописах. Багато праці, таланту і вміння вклала у зародження демократичної преси Прикарпаття. З її наполегливості та енергії народилося перше обласне телебачення краю. Сьогодні вона — головний редактор журналу «Перевал». Але попри все найяскравіше Ольга Бабій виражає себе в поезії. Рядки її віршів вражають високою емоційною наснагою і водночас філософською глибиною думки. Вона гостро переживає сама і так само гостро змушує переживати читача, перед яким постійно ставить високі орієнтири честі, висоти духу, обов'язку.

 Багірова Віра

Народилася 1948 року в селі Слобідка-Більшівцівська Галицького району Івано-Франківської області. Закінчила Задніпрянську середню школу, Калузький хіміко-технологічний технікум. Друкувалася в республіканській обласній, районній періодичній пресі. В газетах: «Молодь України», «Єхо Азербайджана», «Галичина». «Нова зоря», «Рідна земля», «Західний кур'єр», «Світ молоді», «Прапор перемоги». Авторка таких книжок: «Їхав автобус» (1978), «Водограї» (1980), «В'язанчик» (1985), «Бубликовый кущ» (1989), «В'язанчик та Чугайстрова сопілка» (1992), «Творіння Божої краси» (1993), «Церковна абетка» (1993), «Бог любить нас» (1996), «Гуцулик» (1997), «Хороша ты Родина» (1998), «Хай Бог вас береже» (1999), «Свята земля» (2000). Вірші, оповідання, казки, п 'ecu для шкільних театрів Віри Багірової виходять у збірниках поезії, прози, пісенниках, що друкують республіканські та обласні видавництва: «Сонячний коровай» (в-во «Веселка», 1985), «Календарик-дошколярик» (в-во «Веселка», 1986), «Крейсер «Аврора» (в-во «Веселка», 1986), «Катрусина пісня» (в-во «Музична Україна», 1991), двотомник письменників Івано-Франківщини «Яворове листя», «Жито на камені» (в-во «ВІК», 1996).

 Баран Євген

Народився 23 травня 1961 р. в селі Джурин Чортківського району Тернопільської області. Закінчив філологічний факультет Львівського Національного Університету ім. І. Франка (1984), аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (1992). Кандидат філологічних наук (1994). Викладач кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (з 1994). Член НСПУ з 1997 року. Критик, літературознавець. Автор книг літературно-критичних есеів: «Замах на міражі» (Львів, (1997), «Зоїлові трени» (Львів, 1998), «Звичайний читач» (Тернопіль, 2000); монографії «Українська історична проза другої половини XIX —початку XX століття і Орест Левицький» (Львів, 1999).

 Батіг Михайло

Народився 1965 року в с. Кармазиновка на Луганщині. Закінчив філологічний факультет Кам 'янець-Подільського педінституту. Живе у м.Тлумачі. Працює кореспондентом районної газети «Злагода». Вірші друкувались у багатьох газетах і журналах України, колективних збірниках. Автор історико-публіцистичного нарису про покутське село Олешу «Крізь гомін віків» (м. Тлумач, 1996 p.), а також книги поезій «Спиною до образів» (м. Київ, 1997р.). Переможець Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» (м. Київ, 1995 p.), лауреат літературного конкурсу ім. М. Черняв- ського (м. Луганськ, 2000 p.). Член Національних Спілок журналістів і письменників України.

 Бурнашов Геннадій

Народився 27 квітня 1936 року в місті Іртишську у Казахстані. З травня 1946 року проживає в місті Івано-Франківську, де після участі у Другій світовій війні поселилися його батьки. 1954. Виконав норматив першого розряду з шахів. Вчився у студії образотворчого мистецтва. Був учнем у художній майстерні. 1955—1959. Працював художником у парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка, на склодзеркальному заводі. 1957. Закінчив середню школу робітничої молоді № 1 у м. Станіславі (нині — Івано-Франківськ). 1959—1963. Навчався на історика-філологічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту (нині — Прикарпатський університет ім. В. Стефаника). 1963—1964. Вчителював у Кобаківській СШ Косівського району (річна педагогічна практика). 1964. Одержав звання судді республіканської (нині — національної) категорії з шахів. 1964—1965. Продовжив навчання в інституті. За фахом учитель історії, російської мови і літератури. 1965—1969. Працював у педагогічних установах м. Івано-Франківська. 1970—1990. Виконував обов'язки завідуючого Івано-Франківським екскурсбюро (1967 p.), cт. інструктора, зав. відділом екскурсій, подорожей і реклами, зав. відділом оргроботи і кадрів облради з туризму й екскурсій облпрофради. З 1990. Перебуває на пенсії за станом здоров'я. Продовжує захоплюватись літературною та історико-краєзнавчою діяльністю на теренах Прикарпаття. Автор трьох десятків («Полководець УПА», «Таємниця загибелі Євгена Коновальця», «Лицар із роду опришків», «Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник», «Борітеся — поборете», «Дем'янові лази», «Червоний терор в Україні» та ін.) та співавтор двох десятків книг («Туристсько-краєзнавчі дослідження», «Жито на камені», «Літопис Голготи України» — том 3, «Історик України» (про академіка В. Грабовецького) та ін.), понад тисячі публікацій в районних, обласних та республіканських газетах і журналах. 1995. Член Національної спілки письменників України. 1996. Присуджено премію із присвоєнням звання «Лауреат премії імені академіка Івана Крип'якевича». 1999. Присуджено премію і звання «Лауреат обласної премії імені Івана Вагилевича».

Василик Любов

Народилася 16 січня 1957 р. в селі Нижній Вербіж Коломийського району. Навчалася у Коломийській середній школі № 1. Закінчила Коломийське педучилище та Чернівецький університет. Працює вчителем біології в Надвірнянській ЗОЛІ № 3. Друкувалася у республіканському альманасі «Вітрила», журналі «Перевал», надвірнянських альманахах «Страгора», «Жниво на стерні» альманасі «Коломийська хвиля», обласній та районній пресі. Видала книжку поезій «Молитва дерев» (Коломия: Вік, 1996). Член НСПУ з 1997 року.

Васильчук Микола

Народився 6 серпня 1967, с.Великий Ключів Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Заступник головного редактора газети «Вільний голос» (Коломия). Створив і редагував журнал «Народний дім» (дев'ять книг). Секретар-упорядник і співредактор «Енциклопедії Коломийщини». Переклади: поезії з чеської, художньої і документальної прози з польської мов — книга Софрона Витвицького «Історичний нарис про гуцулів» (Коломия, 1993), Леопольда Вайгеля «Нарис міста Коломиї» (Народний дім. — Кн.6), розділи з книги Станіслава Вінценза «На високій полонині» — «Лісовий жид» (Жито на камені. — Коломия, 1996), «Луни з Чердака» (Андрей Шептицький і сучасність. —Коломия, 1997). Публікації в журналах «Краєзнавець Черкащини» (Кн.2), «Гуцулія» (Чікаго, 1992-94), «Народний дім» (Коломия, 1993-97), «Дзвін» (1996, 2000), «Перевал» (1996, 2000), «Буковинський журнал» (1998), збірниках «Жито на камені» (Коломия, 1996), «Просвіта»: історія та сучасність» (Київ, 1998), «Коломийська хвиля» (Коломия, 2000), Збірниках праць Науково-дослідного центру періодики (Кн. 6. —Львів, 1999; Кн. 7. —Львів, 2000), антології «На княжих росах побратимів карб» (Коломия, 2000). Автор передмов, редактор та упорядник збірок поезії, наукових та науково-популярних видань. Член Спілки журналістів України (з 1990), член Спілки письменників України (з 1995). Поетичні тексти до вистав Ніжинського українського драматичного театру ім. М.Коцюбинського «За двома зайцями» (за М.Старицьким, 1995) та Львівського обласного музично-драматичного театру ім. Ю.Дрогобича «Принцеса і свинопас» (за Г-X. Андерсеном, 1995). Окремими виданнями вийшли: «Порфир Демуцъкий: Путівник-нарис». (Черкаси, 1990), «Порфир Демуцький (1860—1927): Біографічний нарис з анотованим бібліографічним покажчиком» (Черкаси, 1991), «...За волю України: Символічні могили січовим стрільцям, воякам УГА та УПА на Коломийщині» (Івано-Франківськ, 1991), «Коли мені не було й двадцяти: Поезії» (Коломия, 1992), «Многолика «Ти»: Поезії» (Коломия, 1992), «Письменство на Коломийщині: Друга половина 16 століття — 1939 рік» (Коломия, 1993), «Микола Верещинський в контексті національно-культурного відродження у Галичині в першій половиш XIX століття» (Коломия, 1993), «Андрій Чайковський: штрихи до портрета на тлі Коломиї» (Коломия, 1994), «По той бік подиху: Авторемінісценції» (Коломия, 1994), «Творення: Із циклу «Міти, легенди, демонологія Гуцульщини». Вип.1 / Літ. виклад і післямова М.Васильчука» (Коломия, 1994), «П'ять імен: Діячі української культури на Коломийщині» (Коломия, 1995), «Випадковий птах: Низка віршів» (Коломия, 1995), «Видавнича Коломия: Періодичні та книжкові видання нової доби: Довідник» (Коломия, 1995), «Брати Білоуси та їх внесок в українську культуру» (Коломия, 1995), «Тарас Мельничук і Коломийщина: Біобібліографічний покажчик / Автор-упоряд. М.Ва-сильчук» (Коломия, 1998), «Коломийський азбуковник: Друкарство, журналістика, література 1939 — 1999pp.: Біобібліографічний словник» (Коломия—Львів, 2000).

Ганущак Василь

Народився 25 січня 1949 р. в давньому й мальовничому с. Микитинцях на Косівщині. Закінчив місцеву восьмирічну школу (1964), після неї — Рогатинський зооветеринарний технікум (1968). Навчався у Львівському державному університеті імени Івана Франка (1970-1973), був головою університетської літературної студії „Франкова кузня”. Заочно закінчив Літературний інститут ім. Ґорького у Москві (1984). У 1985—1990 pp. —- кореспондент газети «Комсомольський прапор» (тепер «Світ молоді»). Від лит» 1990 р. аж до припинення виходу газети в світ — заступник редактора тижневика «Новий час» (м. Івано-Франківськ). З жовтня 1999 по травень 2000 р. — редактор тижневика «Оріана» (м. Калуш). Навчався в аспірантурі інституту літератури АН України У Києві. Вивчав творчість українських письменників Румунії, Словаччини, Польщі. Поет, публіцист, перекладач, літературний редактор. Друкувався в регіональній та всеукраїнській пресі альманахах та колективних збірниках «Вітрила-85», «Калиновий спів». «Відлуння», журналах «Жовтень», «Дніпро», «Вітчизна», «Всесвіт», «Барвінок», «Дзвіночок», «Перевал», «Сучасність» тощо. Переклав з білоруської мови поему Ніни Мацяш «Олекса Довбуш», яка вийшла спецвипуском газети «За незалежність» (1995). Автор поетичної збірки «Відрух» (Івано-Франківськ, 1991).

 Голояд Галина

Народилася 30 червня 1922 р. у Львові. Закінчила гімназію і ліцей, Учасниця підпілля, визвольної боротьби ОУН-УПА з 1939 р. Бук заарештована і 15 літ відбула в тюрмах і таборах ГУЛАГу. Писали твори різних жанрів у підпіллі, j в'язницях, на волі. У творчому надбанні — дилогії (роман) «Дорога» та «Двобій із дияволом», вірші та поеми, філософський щоденник, прозові твори да дітей.

 Гриньків Дмитро

Народився 11 червня 1948 року в селі Марківці на Коломийщині. Навчався в Печеніжинській середній школі, працював на новобудовах Дніпропетровська, відслужив армію (офіцер запасу). Навчався в Івано-Франківському інституті нафти І газу, звідки в 1973 році з третього курсу був арештований за анти-радянську діяльність, засуджений як націоналіст за поглядами. Покарання відбував у політичних таборах ГУЛАГу з відомими правозахисниками Левком Лук'я-ненком, Євгеном Сверстюком, Олесем Сергієнком, поетами Ігорем Калинцем, Тарасом Мельничуком, Олексою Різниченком, літературним критиком Іваном Світличним та іншими. Літературною діяльністю займався ще зі шкільної парти, дописував у районні газети. Після відбуття покарання випускав як головний редактор підпільний альманах «Карби гір» (сім випусків до 1989 року). З 1990 року редагував газету «На переломі», випуск якої припинився в 1995 році. З 1992 року член Спілки Журналістів України. З літературному доробку автора чотири книжки поезії та дві — прози «Подорож з червоного в синьо-жовте» (1992 p.), «Панас Заливаха» (1993), «Скиби волі» (1995 p.), «Вусатий місяченько» (2000р.) — поезії. «Мста» — історична повість (1994), «Тернистими шляхами» (повість про каторжанку) — 2000 р. В 2000 році прийнятий у члени Національної спілки письменників України. Публікувався в зарубіжних журналах «Визвольний шлях» -Лондон, «Авангард» — США, різних газетах, що видавались в Мюнхені, Лондоні, Канаді та Австралії. Періодично твори друкувались у часописах «Перевал» та в «Буковинський журнал». Лауреат літературної премії імені Тараса Мельничука.

 Добрянський Павло

Народився у селі Тарасовці, що на Вінничині 6 березня 1930 року. В 1962 році в Івано-Франківську побачила світ його перша гумористична збірка «Сиджу собі та й думаю». Автор таких гумористичних книжок: «і дзуськи», «Сказано-зроблено», «Лепеха в Раю», «Оце ситуація», «Електронна сваха», «Веселе гроно», «Лукаві замашки», «Нептун в коморі», «Тонка натура», «Тещина стратегія», «Купите -не пожалеете», гумористичну повість «Чиколядовий капелюх» та журнальний варіант повісті «Веселий аптекар». За останню повість удостоєний премії ім. Василя Стефаника. Окремі твори Павла Добрянського друкувалися російською, німецькою, угорською та молдавською мовами. Чи мало не всі літературні критики зійшлися на тому, що Павло Добрянський найкращий гуморист серед аптекарів і найкращий аптекар серед гумористів. Зараз займає скромну посаду заступника головного редактора славнозвісного літературно-художнього журналу «Перевал», що видається в Івано-Франківську.

Добрянський Василь

Народився 28 жовтня 1954 року під Уманню. Закінчив десятирічку, факультет журналістики Львівського державного університету. Працював на різних посадах в обласних газетах Івано-Франківська, головним редактором журналу «Перевал». З 1999 року — редактор богород-чанської районної газети «Слово народу». Автор збірок повістей, оповідань, статей «Пізній мед» (1986), «Глибока криниця» (1988), «На зриві тисячоліть» (2000). Член національної Спілки письменників України.

Дорошенко Ярослав

Народився 16 жовтня 1931 року в селі Тязеві, неподалік давнього Галича. Дорошенко писав антирадянські вірші, а з 1948 року входив до існуючої в Тязеві організації українських націоналістів (ОУН). Розповсюджував підпільну літературу, листівки. Дорошенко був привезений у Станіслав на додаткове розслідування справи. Звільнений з-під варти 30 вересня 1955 року за недостатністю доказів для засудження. В 1992 році —реабілітований. 1968 року закінчив історико-філологічний факультет Івано-Франківського педінституту ім. В.Стефаника. Шість років працював у редакціях обласних газет, був прийнятий до Спілки журналістів України, брав участь у роботі обласного літоб'єднання, виступав із власними поетичними творами, рецензіями на художні книжки. Працював старшим редактором методкабінету облуправління кінофікації, кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України ( Івано-Франківській області. Автор збірок поезій «Зоряниця» (1972), «Живучість» (19Щ «Жага» (1984), «Весла часу» (1994), «Сонце у сльозині» (Ш), Добірки поезій представлені в журналах, збірниках, періодиці. Автор статтей, рецензій, передмов до книжок художньої літератури, збірників та альманахів. Низка поезій стали піснями. Із 2 червня 1990 року — голова Івано-Франківської організації Національної Спілки письменників України, член ради НСПУ, правління обласного об'єднання Всеукраїнського товариства імені Т.Шевченка «Просвіта», редколегії Всеукраїнського літератур-художнього та громадсько-політичного журналу «Перевал». Бері діяльну участь у державотворчих процесах, розвитку духовю відродження.

Дорошенко Ганна

Народилася 1 червня 1954 рою в м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ). З відзнакою закінчила філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інститут) ім. Василя Стефаника. Директор Івано-Франківського школи-садка №3, редактор міська, освітянської газети «Посвіт». Перші публікації з'явилися в періодиці навесні 1971 року. Авторка поетичних збірок «Квіт щастях (1997), «Їм шутка шлях у вічністі освятила» (1999), «Білі квіти самотності» (2000). Член Національної Спілки письменників України з 2001 року.

Лесів Василь

1949 року народження. Батьківщина —село Колінці Тлумацького району Івано-Франківської області. Навчання у професійно-технічному училищі, служба в армії, робота в газетах «Дністровська зірка» та «Агро», Івано-Франківському обласному телебаченню «Галичина», студіювання журналістики у Львівському державному університеті їм. І.Франка — штрихи життєвої біографії. Друкувався в альманахах «Сонячний годинник» (проза, «Дзвінке джерело» (поезія видавництва «Карпати», журналі «Дзвін» — новели, оповідання, дослідження на екологічні та етнографічні теми. «Дощ із сонячної хмари» — перша книжка прози, яка в 1991 р. побачила світ у видавництві «Радянський письменник». В останні роки у районній та обласній періодиці та часописах «Дзвін», «Перевал» друкував оповідання, гумористичні твори, вірші. Книжка прози «Столике сонце» — дещо із творчого доробку за останнє десятиріччя. Василь Лесі» — член Національної Спілки письменників України.

 Павліха Іван

Народився в 1938 році на Холмщині (тепер територія Польщі) в українській сім'ї хлібороба. Середню освіту здобув в м. Бібрка, що на Львівщині, вищу — в ЛДУ імені Івана Франка. Служив в армії, вчителював і був директором школи в с. Нижня Яблунька Турківського р-ну Львівської області. З 1974-го року живе в Калуші, працює викладачем ВПУ-7. Довший час очолював тут літстудію, «Карпатські акорди», пізніше «Підгір 'я». Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Видав дві збірки гумору й сатири: «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник» 1991 р.) і «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, в-цтво «Відродження, 1977р.) З 2000 року член НСПУ.

Паньків Роман

Народився в 1943 р. в с. Вишнів на Рогатинщині. В 1966р. закінчив середню школу і вступив на навчання до Львівського університету на факультет журналістики, але був виключений з нього за «неблаго-надійність», пройшов погрози КДБ. Після служби в Армії працював на Бовшівському цукровому заводі. Вчився в ПТУ №3, де набув спеціальності столяра-червонодерев-щика. Працював на Прикарпатському меблевому комбінаті, брав активну участь в хорі ансамблю пісні і танцю «Карпати», об'їздив з виступами всю Україну та Росію. В 1975р. закінчив Коломийський технікум МОД за спеціальністю технолог. З легалізацією Греко-Католицької Церкви вступив на навчання в Івано-Франківський Духовний інститут. Друкуватися почав з 1965р. в періодичній пресі. На даний час є автором таких книжок: «Повернуся в рідну домівку». Вірші, (1997р.); «Заспіви».Новели (1997р.); «Пісня мого серця». Вірші. (1998); «Втрачене літо». Новели, вірші, замальовки, (1998р.); «Зірка, до якої йду». Новели, оповідання. (1998р.); «Дерево на вітрі». Новели, оповідання, (1999р.); «Поранений птах». Новели, оповідання, (1999р.); «Сльоза від Бога». Повість, новели, оповідання, замальовки, (2000р.). Член НСПУ з 2000р. 18 лютого 2001р. культурно-просвітницька організація «Жіноча громада» м. Івано-Франківська організувала творчий вечір о. Романа Панькова.

 Процюк Степан

Народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України. Кандидат філологічних наук. Живе в Івано-Франківську. Викладач кафедри української літератури у Прикарпатському університеті. Був учасником літгурту «Нова дегенерація». Автор кількох книг поезій: «На вістрі двох правд» (1992), «Апологетика на світанку» (1995), «Завжди і ніколи» (1999), книги есеїстики «Лицарі стилосу і кав'ярень» (1996) та двох книг прози: «Переступ у вакуумі» (1996) «Шибениця для ніжності» (2001). Окремі твори С. Процюка перекладались іноземними мовами. Лауреат кількох літературних премій (премії журналу «Кур'єр Кривбасу» за 1998, 1999, 2000 роки та премії «Благовіст» (2000).

Рябий Василь

Народився в селі Корнич на Коломийщині 7 грудня 1954 року. Закінчив Львівський держуніверситет за фахом «журналістика». Автор збірок віршів «Грань», «Ворожіння на цвяхах», «Елегія для білого диму», «Шукання двійника», «Постріл горіха», «Жасминовий камінь», «Зіниця на крилі метелика», «Портрети з протягу», «Світлофор і мухомор. Куля з Ліверпуля. Омелюх і капелюх. Три альбомчики Ромчика Бомчика», «Вага агав. Сонети, верлібри, хоку, паліндроми», «Ловіння снів», повістей «Гойдається сміх на павутинні», «Гримаса авгура», альбому графічних композицій «Ключі». Лауреат літературної премії «Благовіст», премії журналу «Дзвін».

 Слоньовська Ольга

Народилася 8 березня 1960 року в селі Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. Член НСПУ, авторка поетичних збірок «Гілочка глоду» (1986), «Ґердани» (1990). Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Видала підручники «Українська література 5 клас» (1998), «Робочий зошит з української літератури 5 клас» (1999), «Українська література 6 клас» (2000) у співавторстві з професором Пасічником, посібник «Конспекти уроків з української літератури 10 клас» (1998) у співавторстві з п. Б. Сушевським, а також «Конспекти уроків з української літератури 9 клас» (2000), «Конспекти уроків з української літератури» (2001), «Література української діаспори» (2001). Підготувала до друку поетичну збірку «Соната для коханого» та романи «Продані дзвони» й «Одолян-трава».

 Смоляк Олександр

Народився 27 червня 1938 року на Чернігівщині. Закінчив середню школу в м. Щорсі. Місцем служби в армії стало Прикарпаття (1957 — 1960 рр.). З 1967 року — мешканець Івано-Франківська. Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Москві. Член НСПУ з 1983 року. Прозаїк. Автор книжок «Ноша» (оповідання, повість, вид. «Карпати», 1981 р.) та «Брат з братом» (повість, оповідання, вид. «Рад. письменник», 1988 р.), друкувався в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Перевал», «Сіверянський літопис», альманахах і колективних збірниках.

Стринаглюк Любомир

Народився в с. Серафинці Городенківського району, Івано-Франківської обл. Після закінчення місцевої десятирічки вступив до Івано-Франківського педінституту їм. В. Стефаника на філологічний факультет. Ще навчаючись у цьому вузі почав друкуватися в обласній і республіканській пресі. Це були перші поетичні проби та літературно-критичні статті. У 1994 році закінчив Прикарпатський університет ім. В. Стефаника (перейменований інститут). Якийсь час працював на посаді редактора Івано-Франківської облдержте-лерадіокомпанії, восени того ж таки 94-го вступив в аспірантуру Львівського держуніверситету ім. І. Франка на кафедру української літератури. Досліджував творчість Ігоря Калинця. Писав вірші, які разом з літературознавчими і критичними статтями з'являлися у антологіях, збірниках і часописах. По завершенні аспірантури знову працював на радіо. Був прийнятий до Національної спілки письменників України. У 1998 р. побачила світ поетична збірка «Медовий кумир». Став членом Асоціації українських письменників. Поезії перекладалися німецькою, польською, хорватською мовами.

 Ципердюк Іван

Народився 23 серпня 1969 року в селі Загвіздя на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут їм. В. Стефаника, Автор збірок «Химери», «Переселення квітня», численних публікацій у періодиці. Кандидат філологічних наук. Працює журналістом в українській редакції радіо "Свобода". Мешкає в Івано-Франківську.

Юсип Дмитро

ДМИТРО ЮСИП Народився в листопаді 1942 року в селі Лужках Долинського району Івано-Франківської області. Після закінчення Львівського університету імені Івана Франка, працював у редакціях районних та обласних газет. Літературною діяльністю почав займатись ще будучи студентом. Відомий як літературний критик та публіцист. Свої документальні нариси й есе, огляди та рецензії, присвячені актуальним проблемам історії літератури, фольклорно-етнографічним процесам минулого і сьогодення багатьом незаслужено забутим діячам культури, літератури та громадсько-політичного життя друкував у журналах «Вітчизна», «Дзвін», «Дніпро», «Київ», «Перевал», «Березіль», «Літопис Червоної Калини», в багатьох колективних збірниках, газетах «Літературна Україна», «Літературний Львів», «Молодь України», «Друг читача» та ін. За роки Державної Незалежності України випустив книжки «Вогонь Світлодара», «При світлі слова», «Микола Федюшка-Євшан. Нарис життя і творчості», «Корона і вінок терновий», «Зіновій Красівський. Сторінками життя і творчості, «Ця Богом послана Голгофа..» упорядкував і підготував до друку збірку поетичних і публіцистичних творів довголітнього політе'язня сумління, відомого церковного і громадського діяча отця Ярослава Лесіва.

 Ярош Ярослав

Народився 3 серпня 1950 року в селі Королівка поблизу Коломиї на Івано-Франківщині. Перший вірш (пісню) надруковано в міськрайгазеті 1965 року. Випускник факультету журналістики Львівського університету імені І. Я. Франка (1973). Працював у редакціях газет — районних Тлумацької і Городенківської та обласної молодіжної. Живе в Івано-Франківську з 1970 року. Перша збірка віршів — «Ярінь» (1978). Спектаклі за п'єсами Ярослава Яроша були поставлені та ідуть (від 1983 року) на сценах професійних театрів — Івано-Франківська, Чернігова, Хмельницького... Поет, драматург, прозаїк. Публіцист, літературознавець, перекладач. Громадський діяч і режисер. Композитор і художник. Редактор, історик, фольклорист. Псевдоніми — Яромир Славич, Славомир Явір, Назар Мечияр, Василь Софіюк, Степан Василик... Першим в Україні (у січні 1989 року) вивів на сцени Івано-Франківська, Коломиї, сіл краю обрядове, наповнене політичною сатирою і дошкульним гумором, новорічне рядження «Меланку». Започаткував у прикарпатській журналістиці одночасно з випуском газет брошуровані видання художньо-публіцистичних додатків (див. «Вперед» - 2.08.1990, «Світ молоді» - 25.09.1990, 19.02.1993, «За незалежність» — 16.09.1995). Організував і провів великі літературно-мистецькі вечори, сценічні композиції, приурочені Володимиру Івасюку та Івану Миколайчуку (1989), Сильвестру Яричевському (1990), Олексі Довбушу і Францішку Карпінському (1988, 1990, 1995), репресованій родині Крушельницьких (1989, 1994-95), Івану Франку, Лесі Українці, розстріляним українським письминникам (1989, 1993, 1996), Вічноюним Героям Крут (1998)... Автор шістнадцяти книжок поезії, драматургії... Голова ради Клубу творчої інтелігенції Прикарпаття з 1988 року. Член ради Національної Спілки письменників України... Ювілейні творчі вечори, присвячені 50-літтю від дня народження і 35-річчю творчої праці Яр. Яроша, відбулися в Івано-Франківській філармонії та Коломийському драмтеатрі, в Городенці, Надвірні, Снятині, інших містах і селах Прикарпаття, (див. газ. «Літературна Україна» — 29.03.2001, № 12, стор. 4).

Арсенич Дмитро

(27.11. 1938, с. Нижній Березів Косів. р-ну) — укр. письменник. Закінчив Середньоберезівську СШ (1956), працював на різних роботах в Яблунівському лісництві, з 1959 — на Ворохтянському лісозаводі, з 1964 — на заводі «Коломиясільмаш». Автор книжки афоризмів «Постріли з лука» (К., 1987) і численних публікацій у збірниках, журналах і газетах.

 

http://www.lib.if.ua

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Видатні постатті в історії Прикарпаття

  10-26-2006    Views: 3014   
article Видатні історики та краєзнавці Прикарпаття
Глинський Теофан

  10-26-2006    Views: 3645   
article Видатні громадсько-політичні діячі Прикарпаття
Крушельницький Антін

  10-26-2006    Views: 4143   

Коментарі користувачів

Додати коментар
Comment Св1тлана
9-13-2007 at 3:36pm
Дякую за таку 1нформац1ю,дуже корисно,не розшироне,але загальн1 в1домост1 е...


.: Powered by Lore 1.5.4